Батьківська мудрість: дивіться на себе очима дитини

Минулого літа у маленького Дмитрика з’явилась нова сім’я. Спочатку Олена і Володимир оформили опіку над хлопчиком, а наприкінці року подружжя подало документи на усиновлення. Вже у лютому п’ятирічний Діма мав маму і тата офіційно.

Для Володимира це вже третя дитина. Син Олександр і донька Тетяна від першого шлюбу виросли. А з дружиною Оленою вони вирішили присвятити себе дитині, яка не мала сім’ї. Рідні підтримали їхнє рішення. Скоро Діма вже мав маму і тата, полюбив своїх старших брата й сестру. А ще хлопчик у свої п’ять років став дядею, а Володимир дідусем – у Тетяни народився хлопчик!

«Діма на стільки гарний, жвавий хлопчик, його неможна не любити! Ми одразу сприйняли його як сина. Під час знайомства та оформлення документів, нас не цікавило його минуле. Він нам сподобався і все – він наш! Спочатку ми оформили опіку, бо чули, що процес усиновлення триває довго, а хотілось швидше забрати дитину із закладу. П’ять місяців потому подали документи на усиновлення. І я вважаю, що нам пощастило, бо суд відбувся за два місяці і Діма став повністю наш»!, - розповідають щасливі батьки.

Всупереч стереотипам, оформлювати документи виявилось не складно, і чекати суду довелось недовго. За словами Володимира, головна проблема з якою стикаються батьки під час усиновлення, це недостатні знання про сімейні форми влаштування дітей-сиріт, про права і обов’язки усиновителів та батьків-вихователів. А незнання, як відомо обмежує наш вибір і дії. Володимир з Оленою скористалися послугами юриста при усиновленні, але без підводного каменя не обійшлось.

Рішення суду ухвалено на їхню користь. Суддя привітав сім’ю з поповненням. Вдома сімейне свято – нарешті Дімка офіційно рідний син! Та коли Володимир і Олена прийшли до РАГСу, щоб отримати нове свідоцтво про народження з новим прізвищем і по-батькові, їм відмовили… А все тому, що в результативній частині, яку склали у суді, не вказано, що батьки є громадянами України. Довелось заново звертатися до суду за роз’ясненням. Зараз триває судовий процес. Звичайно, нічого страшного, але такі дрібниці забирають багато дорогоцінного часу. Краще б його подарувати дитині.

Про період адаптації, Володимиру і Олені теж є, що згадати. Перший місяць Дмитрик був золотою дитиною. Хлопчик не вередував, слухався батьків. Та рано чи пізно наслідки  життя у сиротинці починають проявлятися у всіх дітей, яким довелось жити без мами і тата.

«Досить лише згадати наш перший похід до супермаркету, – ділиться тато. – Дімка ніколи в житті не бачив такої кількості шоколадок. Він одразу побіг через касу і намагався схопити всі солодощі. Все посипалось на підлогу Я побіг за ним навздогін. Довелося відразу взяти його на руки і винести з магазину. У сина почалась істерика. Йому потрібна була не одна і не дві, а відразу усі шоколадки! А тому що дитина ніколи в житті не була у супермаркеті, не знала про гроші і продавців. До п’яти років він мешкав то у закладі, то знов його повертали біологічній мамі. Дитина не уявляла, що таке сім’я, як поводити себе у новій родині.

Були моменти, коли ми відчували власне безсилля. Але краще мислити головою, а не піддаватися першим емоціям. Якщо подивитись на себе очима дитини, стають зрозумілими причини її поведінки. У дитини свої погляди, звички і характер. Вона інша, вона – це не Ви. Можна не знати всіх деталей з минулого дитини, але зрозуміло, солодким той період не назвеш.

Беручи до уваги все це, мені здається, що Дімка вдома адаптувався доволі швидко. У нас не проходить «Роби це, бо я так сказав». Адже наступного дня дитина Вам відповість так само. Хочеш чи ні, а діти копіюють нашу поведінку.

От нещодавно ми не дозволили сину гратися за комп’ютером – бережемо його зір. Говоримо: «Завтра пограєшся». А він у відповідь: «Я на Вас образився, але якщо Ви попросите пробачення, то прощу». Нічого собі – заява! Непогано так для хлопчика п’яти років. А потім я згадав, що місяць тому син ударив іншого хлопчика у дитячому садочку. Ми тоді розібрали ситуацію і вдома я сказав, що пробачу після його вибачення».

Діма активний життєрадісний хлопчик. Йому подобається спілкуватися з дорослими людьми, дізнаватися про щось нове. А от всидіти на одному місці йому складно. Іноді у малюка вмикається неслухняність. У дитячому садочку, коли всі діти малюють чи читають, він може підвестися, взяти улюблену машинку і почати гратися. Тоді всі дівчатка й хлопчики ходять на вухах й заняття, зрозуміло, зривається.

Добре, що вихователі з розумінням ставляться до Дмитрикових викрутасів. Олена і Володимир спочатку водили Діму до садочка на кілька годин, поступово збільшуючи тривалість навчальної зміни. Сьогодні до Діми вихователі не мають зауважень – він як і всі діти, коли зосередиться, а коли побалується. Та батьки ще не поспішають віддавати сина до школи. Час ще є у запасі. Нехай безтурботне дитинство продовжиться ще хоча б на один рік.

Діма відвідує басейн – йому дуже подобається плавати. Добре читає українською і російською, знає прості математичні дії – складає та віднімає числа.
.
Володимир і Олена щасливі, що в них тепер є син Діма, а тим, хто збирається усиновити, вони мають кілька побажань: «Ми зрозуміли, що діти з дитячих будинків найдобріші. Вони ніколи нічого не зроблять через вередливість чи з капості. Кожен їхній вчинок має пояснення. Щоб зрозуміти цих дітей і допомогти їм розкритися, батькам потрібно лише прислухатися до них, любити, поважати їх. Іноді ці діти дивують нас своїми безмежними щирістю і вдячністю. А їхні почуття на стільки радісні, світлі та сильні, що здатні зігріти нас, дорослих!»