Адаптація, або перевірка на міцність. Продовження історії

Ця історія розпочалася п’ять років тому, коли Оксана й Микола взяли з будинку дитини дворічну Танюшу. Тоді кровним діткам нових батьків Тетянки було чотири (Денису) та два (Андрію) рочки. Минув час, і сьогодні дівчинка уже пішла до школи.

Раніше портал «Сирітству – ні!» вже розповідав про цю родину.

 

Того дня Оксана уявляла, що старші синочки підуть у дитсадок, а вона залишиться з донькою сама й присвятить Тетянці весь свій час у перший, такий важливий день дитини вдома! Але не так сталося, як гадалося. Старший син Оксани й Миколи захворів вітрянкою.

– Мабуть, Господь так розпорядився, щоб я побачила, що таке троє дітей в одній хаті, – говорить жінка. – Чесно – злякалася. Попросила Колю, щоб не йшов на роботу. Я боялася, що сама з ними не впораюся. Дві ночі Денис не спав через вітрянку, наступні дві ночі – Андрій, а потім дві ночі – Танюшка», – розповідала тоді Оксана порталу «Сирітству – ні!».

– Ще коли ми забирали донечку додому, у будинку дитини нам розповіли таке: коли вона народилася, у неї було кисневе голодування мозку, а у віці шести місяців вона перенесла запалення легенів, у неї була підозра на гепатит. Усе разом це могло викликати в дитини затримку в розвитку. Але нічого з цього не підтвердилося! Дякувати Богу! – говорить Оксана. – Тетянка пішла в перший клас. У березні їй виповнилося сім років. Я згадую, як колись мене лякали діагнозами, а сьогодні моя дочка п’ята з 28 дітей, хто пройшов за конкурсом до ліцею. А всього в цьому конкурсі взяли участь 52 дитини!

Мама розповідає, що Таня ходить на танці, а ще хоче записатися до музичної школи – на скрипку. Тетянка не відразу заговорила, вона ще не може запам’ятати правильний порядок слів у реченнях, але в поетів теж трапляється інверсія слів у реченнях. «Може, вона буде складати вірші?» – припускають батьки. Але те, що вміє дівчинка вже зараз, є результатом великих зусиль нових батьків Тетянки.

– Перед школою ми наймали для доньки репетитора, – каже Оксана. – А в дитячому садку для її розвитку багато зробила вихователька. Я не могла забирати Таню з дитячого садочка раніше. Усіх діточок о 17-й годині зазвичай забирали, а я приходила десь о 18-й. Коли я приходила, бачила, що вихователька з нею то пише, то малює, то читає. Ми дуже вдячні цьому педагогу.

Нещодавно Оксана з власної ініціативи вирішила знайти біологічних батьків своєї донечки.

– Я вирішила поїхати до них для того, щоб дізнатися історію сім’ї своєї донечки. Адже час іде, усе забувається. А виросте вона й запитає: «Звідки я? Хто мої батьки? Чому я тут?» А що я їй розповім? – говорить жінка.

Оксана поїхала в село, звідки служба у справах дітей забирала її майбутню доньку.

З’ясувалося, що Таня з багатодітної родини. Вона була наймолодшою з шести дітей. Тато її заробляв тим, що копав колодязі, допомагав людям будувати, часто їздив на заробітки по всій області. А його дружина залишалася вдома з дітьми.

Оксана нагрянула в гості до рідні Тетянки несподівано й була приємно здивована: біологічний батько дівчинки – не багата людина, але роботящий, не п’яниця. А тітка, сестра рідного батька, теж жінка хороша. Ростить разом зі своїм чоловіком чотирьох дітей у великому будинку. Коли в брата забирали дітей, тітка просила службу передати племінників їй під опіку, але жінці відмовили, сказавши, що в неї й своїх дітей багато. Сам батько з шістьма дітьми впоратися не зміг.

Чому мама йшла з дому, кидаючи шестеро дітей напризволяще, ніхто не зрозумів. Одного разу, коли батько родини був на заробітках, йому подзвонили сусіди й сказали, що діти вдома самі й голодні, а його дружини немає вже не один день.

Чоловік відразу ж повернувся додому. До родини прийшли працівники соціальної служби, зробили зауваження батькам: мати до їх приходу повернулася додому й пообіцяла виправитися. Деякий час тримала слово і начебто почала виправлятися. Батько дітей знову поїхав на заробітки, а мати… знову пішла з дому. І знову на порозі хати з’явилися працівники соціальної служби…

Дітей забрали в притулок, потім вони потрапили в різні інтернатні заклади. Після цього їх батько так більше й не наважився створити сім’ю, а дружина поїхала до своїх батьків. Батько дівчинки сказав Оксані, що, коли дочка схоче побачитися з ним, або подзвонити – він буде радий. Зі старшими дітьми він зв’язок підтримує, а з молодшими – ні: не хоче турбувати, тому що вони, як він вияснив, усі в сім’ях.

Чому не віддали дітей тьоті, Оксана так і не зрозуміла. Сфотографувала все, обмінялася телефонами з Танюшиною ріднею, записала адреси та повернулася додому. Доньці вона поки не говорила про цю поїздку, але думає, що незабаром доведеться сказати їй про це. Час від часу дитина цікавиться своїм походженням: то братики наштовхують Тетянку на таку думку, питаючи маму про той час, «коли вони були в неї в животику», то сусідські діти розкажуть дівчинці про неї те, що чули від своїх батьків.

– Вона питала мене про те, як з’явилася на цей світ, два роки тому, – розповідає Оксана. – Я вичитала на сайті, як одна мама своїй усиновленій донечці розповідала, що лелеки носять дітей, і ніс начебто її лелека й не доніс до неї, приніс іншій жінці. Вона була рада бачити дитину, але змучилася, не справлялася й віддала її в будинок, куди віддають дітей ті мами, які не можуть впоратися. Там знайшлася справжня мама, яка чекала на доньку. Я розповіла Тані те ж саме. Але вона це запам’ятала й почала це розповідати всім-всім. Так казка їй сподобалася! «Гаразд, знають бабуся й дідусь, але нехай це буде наш із тобою секрет. Є ж у дівчаток секрети?» – говорила я Тані. Так і домовилися. Але я розумію, що, коли вона стане старшою, то їй доведеться знову це пояснювати, бо лелеки не носять дітей.

Півроку тому це питання виникло знову. Прийшла Таня до мами, поскаржилася на брата: Андрій сказав їй: «Ти не наша». Виявилося, що він почув це від сусідських дітей: мовляв, Таня – з дитбудинку, немає в неї ні тата, ні мами. Оксана поговорила спочатку з сином, а потім із донькою.

– Синові я сказала: «Ти ж старший, ти повинен захищати молодшу сестру. А ти що робиш? Замість того, щоб втішити й захистити Таню, ще й підлив масла у вогонь!» – розповідає Оксана. – А Тетянці сказала: «Як побачиш того хлопчика, скажи йому, що Бог тебе обдарував більше: у тебе дві мами. Одна народила, а інша виховує». Вона так і зробила, і той хлопчина нічого не зміг їй відповісти. Ми перемогли. Але це питання дівчинка буде ставити знову й знову, і це природно. Вона темна та темноока, а ми всі світлі, тому, як хтось питає, у кого вона, я кажу, що в бабцю та дідуся.

Оксана вважає, що її родина найщасливіша у світі. Коли вони з чоловіком ще зустрічалися, до весілля, говорили про те, що в родині хоч одна дитина повинна бути усиновленою.

– Коли своїх дітей було двоє ми вирішили усиновити дівчинку. Діти в нас погодки і  мені здається, що з ними впоратися легше. А взагалі, ми пройшли все, про що читали на порталі «Сирітству – ні!» та на інших ресурсах. Це я спершу чекала, коли ж моя донечка, яка за собою і за всіма іграшки збирає, уже стане домашньою дитиною, коли мені доведеться з нею боротися, як зі своїми старшими хлопчиками. І цей час незабаром прийшов, – сміється Оксана. – Тому я хочу, щоб ті, хто мріє взяти в сім’ю дитину, читали літературу, розуміли на що йдуть. Не можна наважуватися на такий крок, не розуміючи, що може бути, коли береш дитину з дитбудинку. Це може бути і боязнь води, і темної кімнати, і нерозуміння, що потрібно слухатися старших... Щоб це не стало для майбутніх усиновителів несподіваним шоком, потрібно читати історії тих родин, які все це вже пройшли і поради фахівців, – вважає Оксана.