Знайомство з дитиною в інтернатному закладі. Про що варто пам'ятати батькам?

Усиновителям непросто обговорювати свої проблеми, бо часто це глибоко особисті питання. Є страх почути, що ти поганий батько, бо не можеш вирішити ситуацію. Але не буває поганих батьків, якщо вони люблять свою дитину. Є нерозуміння ситуації, її причин і своєї ролі у вирішенні цієї проблеми. Тому сьогодні ми поговоримо з Наталією Софією Козинською, психологом Центру для сім’ї, дітей та молоді Дніпровського району м. Києва.

Наталію, розкажіть з якими ще дітками ви працювали і працюєте.-

Працювала з дітьми у дитячих будинках. Працювала у соціальному дитячому будинку, де діти пам’ятають своїх батьків, але вже готуються жити у прийомній сім’ї. Зараз я працюю з усиновителями та прийомними батьками. Безпосередньо в інтернат ми інколи виходимо працювати.

Як бути, коли подружжя хоче усиновити конкретну дитину, яку вони побачили на фото, але її вже забирає інша родина усиновителів?

Це значить, що дитину полюбило ще 150 людей, тільки тому що дитина фотогенічна або у цей дитячий будинок приїхав професійний фотограф. Можливо, ця дитина нічого спільного не має з тим образом або картинкою, яку мама полюбила у своїй голові. Перше що потрібно зробити, це знайти 10 відмінностей між картинкою у голові і живим образом.

Батьки мають прийняти, що прийомна дитина, як народжена. Ми ж не знаємо яким народиться малюк, якого кольору в нього будуть очі, який характер. Так само і при усиновленні. Ми всиновлюємо цю дитину, бо любимо її, незалежно, чи «підходить» вона нам чи ні. Дитина може бути різною, може відрізнятись від тих уявлень і очікувань, які намалювали собі батьки.

Навіть якщо це білявка з блакитними очима, вона може таких бісеняток мати, що замало не буде! Батькам варто пам’ятати, що дитина – це не просто фото, картинка, яку вони побачили, це жива людина, нехай маленька, з якою слід розмовляти на рівних – з повагою і розумінням.

Наталію, зазвичай про усиновлення ми говоримо з позиції дорослих. А що відбувається в цей час на душі у дитини? Про що вони думають? Наприклад, діти до семи років. Чи кожного дорослого сприймають як можливих батьків? Як вони порівнюють, оцінюють дорослих людей, що приходять до них?Звичайно, багато залежить від віку дитини та її попереднього досвіду спілкування з батьками. Є діти, що не можуть повірити у те, що їх забирають від батьків, а є діти, які можуть оцінити й прийняти ситуацію.

Просто відмовляються це сприймати. Є діти, які на кожного гостя дивляться з надією: «Ось йому я сподобаюсь і він мене забере». Але з дитиною потрібно розмовляти. Потрібно одразу окреслити свою позицію, якщо ви не впевнені: «Я тут працюю, я допомагаю, але не збираюсь нікого забирати».

Краще жорстка позиція, ніж пуста надія для дитини. Це чесно по відношенню до дітей. Не можна, наголошую, давати пусту надію.Я зустрічала випадки, коли при мені вихователька вимагала, щоб дитина називала її мамою. Можливо, таким чином працівники підвищують свою самооцінку. Але це неправильно. Тоді у дитини зникає поняття рідної людини, а мама – це просто жінка, яка тебе доглядає, але при цьому все одно повертається у свою сім’ю.

На ваш погляд, скільки має бути психологів у закладі, щоб допомогти дитині здолати стрес від пережитого – розрив з сім’єю, нові умови.

Якщо психолог ставить діагнози, думаю, достатньо і однієї людини, а якщо це терапевтична, корекційна, реабілітаційна робота, то там потрібно запитувати психолога, скільки йому під силу взяти дітей. Нам в інституті казали, що для ефективної роботи вдень психолог має прийняти не більше 4-5 людей. Я намагаюся дотримуватись цього правила, але не завжди виходить, бо коли багато клієнтів, ти ж не змусиш їх чекати. А іноді дитина гіперактивна і таких двох вдень вже достатньо. Тому тут потрібно орієнтуватися у можливостях спеціаліста.

Уявімо, батьки прийшли знайомитись з дитиною. Що вони мають знати? Як себе поводити з дитиною?

Діти, які вже опинились в інтернатному закладі пропускають одну чи більше фаз розвитку. Наприклад, дівчинка у 4 роки мусила взяти на себе роль мами і піклуватися про молодшого братика чи сестричку. Але цей втрачений період потім їй відгукнеться. «Їй вже 15, а вона досі у ляльки грається», - іноді можна чуємо від батьків. А дитині потрібно возитися з іграшками, з ляльками, посудом та пасочками, бо вона цього не робила, коли була маленькою.Якщо я не вміла їсти ложкою, мені потрібно вчитися цього заново, бо не зможу перейти на інший етап розвитку.

Будь-яка дитина здатна наздогнати у розвитку своїх однолітків. І наздоганятимуть вони все увагою рідної людини. Тому цим діткам притаманно зображати маленьких, їм постійно потрібні поцілунки, обійми. Вони стають дуже ласкавими поряд з дорослими.

Коли це минається?

Це минається, коли дитина отримує потрібну увагу. А якщо ні, вона продовжує цього добиватися – постійно нагадувати про себе, пустувати.

Якщо дитина проскочила якусь фазу розвитку, в майбутньому вона її добере. Проскочила підлітковий бунт? Буде бунтувати у 30 років. Наприклад почнете палити. Теж саме і з дітьми, якщо вони пропустили певний період зростання, вони обов’язково його доберуть. Яким чином це проявиться – це друге питання.

Чим ще небезпечні інтернати для дитини?

Поки дитина знаходитиметься в інтернаті, їй загрожуватиме насилля. Адже це група, це колектив, де можуть бути досить різні характери – більш сильні і більш слабкі. Для слабших бійка – це самоствердження, сильніші навпаки у всіх ситуаціях зберігають мир.

А ще не варто забувати, що дитячий колектив залежить від дорослого. Я маю на увазі працівників інтернату. Діти гостро відчувають, коли дорослі сперечаються між собою, і така поведінка стає для них типовою.

Я працювала певний період з дітьми, які росли на вулиці. Для них залякування, приниження, цькування один одного – це спосіб вижити. Вони зазвичай віталися, лупнувши кулаком об стіну і щось там вигукували. Бий своїх, щоб чужі боялись, як кажуть. Або я зараз усіх тут налякаю, щоб до мене ніхто не підійшов. Фонове почуття у них – страх. Варто пам’ятати: у таких людей дуже багато переживань та страхів.

А чого вони бояться?А чого завгодно! Коли я працювала з дітьми вулиці, мені здавалося, в них цей страх вже на такому глибокому рівні закладений, що вони народилися із цим почуттям.

Тому що їм постійно доводилось боротися, виживати, стояти за себе і оцей виклик, бунтарство стало для них нормою спілкування, щоб усі знали, що я такий крутий і до мене не підходь.

А ми зараз з вами не відлякуємо батьків, які може хочуть взяти дитину старшого шкільного віку?

Навпаки, я наголошую: не має поганих дітей і батьків, є нерозуміння ситуації, нерозуміння причин появи проблеми. Звичайно, далеко не всі діти налаштовані войовничо. Але ми всі біли у підлітковому віці. Як правило, той хто слабший, починає бійку, а сильніші більш стримані і розсудливі.

Батькам я завжди кажу, що вони відіграють роль живильної мазі. Може, не досить приємне порівняння, та коли у дитини всередині все накопичувалось, накопичувалось, а потім, приходять прийомні батьки зі своїм лікувальним ефектом і у дитині вибухає все, що до цього накипіло. Це нормальна реакція організму на тривалу стресову ситуацію. Це вибухне батькам, а накипало тим, хто покинув.

Чи варто прийомним батькам, усиновителям розмовляти з дитиною про її біологічну сім’ю?

Варто, якщо дитині це потрібно. Я зажди порівнюю ситуацією із рослиною. Якщо відрізати корені, можливо рослина ще проживе деякий час і пустить корені самостійно, але не факт. Тому про свої корені завжди важливо пам’ятати. Це перше. Друге: коли дитині казати: «називай нас мамою і татом, ми твої батьки, а про минуле не згадуй». Для дитини це може означати наступне: «Я народився від поганих людей, значить і я сам поганий. Дитина без коренів, як рослина.

А якщо біологічні батьки налаштовують дитину проти прийомних?

По-перше потрібно зібратися усім разом, поговорити з батьками. По-друге, намагання переконати дитину в протилежному – безрезультатно. Тільки шкодити ситуації.

Просто скажіть дитині: «Твої батьки можуть на нас ображатися, що ми знаходимось постійно з тобою поряд, а не вони. І вони можуть бачити цю ситуацію зі своєї позиції, але я робитиму все, що в моїх силах, щоб ти зрозумів, що вони можуть помилятися. Звичайно, ти маєш сам у всьому розібратися і будь-яке твоє рішення я прийму. Ти можеш ставити будь-які запитання». Ось так: демократично і чесно. Чесність, прозорість тут відіграють найважливішу роль.

Але ж досягти цієї чесності не завжди просто…

Так, іноді складно пояснити, що не можна сваритися один з одним особливо при дітях. Тому ми і працюємо психологами.

А якщо батьки вирішили розповісти дитині, що вона усиновлена, але не бажають, щоб про усиновлення знали чужі люди. Бояться, наприклад, що дитину почнуть цькувати за те, що вона не така як усі. Як бути у такій ситуації?

Казати правду. Вона все одно може десь проявитися і стати більш болючим ударом і для дитини і для батьків. Навіть якщо дитина була усиновлена у 3 місяці. В неї все одно на підсвідомому рівні є відчуття: щось відбувається не так. І це може проявляться по-різному: капризами, бунтарством.

Був випадок: мама до мене привела дівчинку, яка мала йти у перший клас. Дитина розвивалась нормально, але з близькими не ладила.

Починаю копати, не розумію: в чому причина. Дійшла до моменту народження і мама зізналася, що донечку вона удочерила. Але в родині всі це приховують від дівчинки. А справа в тому, що відчуття «мене покинули» не залишає дитину. Вона може робити все, щоб батьки її не покинули – намагатися бути для них найкращим. Чи навпаки: «згорів хлів, гори і хата», тобто, якщо мене вже одного разу покинули, мені нічого втрачати.

Трапляється, батьки, які забирають дитину під опіку, приходять за нею як раз, коли починають проявлятися вікові кризи у поведінці дитини. Це криза – 7-ми років, плюс переживання, пов’язані зі вступом до школи, і перебування в інтернаті. Дитячі вікові кризи – це неминучий етап розвитку кожної дитини. Але для дитини це стрес. Коли ми говоримо, що дитина потрапляє до інтернату, це теж – стрес. І ці два моменти можуть перетинатись один з одним.

Неважливо, скільки дитині років, якщо відверто говорити з нею і пояснювати словами, які в силу свого віку вона може зрозуміти, то все буде добре.

Шановні усиновителі та прийомні батьки, якщо ви маєте власні питання до психолога з приводу влаштування й виховання дитини, надсилайте їх на нашу електронну скриньку sirotstvy_net@ukr.net  або телефонуйте на номер гарячої лінії: 0 800 50 14 14

Постараємось вирішити проблему спільними зусиллями.