ЯК ЗАВДЯКИ ДОМАШНІМ ОБОВ’ЯЗКАМ ДИТИНА СТАЄ ЩАСЛИВОЮ ТА ВІДПОВІДАЛЬНОЮ

Щасливі діти — це трудолюбиві діти. Фахівці програми «Сирітству — ні!» Фонду Ріната Ахметова рекомендують прочитати статтю Кей Джей Делл Антонія, автора книги «Як стати щасливими батьками», про те, як завдяки виконанню домашніх обов’язків дитина може стати успішною та щасливою в майбутньому. 

 

Наука на стороні прибирання 

 

Діти повинні мати домашні обов’язки й виконувати їх. Деякі батьки із цим не згодні. Дехто скаже, що «робота» дітей — це навчання або що діти надто зайняті в школі / на гуртках / секціях / курсах і не варто їх навантажувати зайвий раз. Але більшість із нас вірить у домашні обов’язки, покладає їх на дітей, вважає їх виконання важливим педагогічним моментом, але чому догляд за власною кімнатою для дітей є тягарем? Давайте розберемося, що насправді означає допомога по дому. 

 

Наукові дослідження про те, як виконання домашньої роботи в дитинстві впливає на успішність у майбутньому, існують. Вони досить компактні й доводять те, що ми з вами знаємо. Лонгітюдне дослідження проводилося протягом 25 років і показало, що передбачити успішність людини у віці 20–30 років можна, враховуючи те, як вона була залучена до допомоги по дому у віці 3–4 роки. Ті, хто рано навчилися ділити відповідальність за чистоту в домі, навчилися бути відповідальними за своє життя. Також щоденна рутина з ведення домашнього господарства допомагає дітям розвинути сприйнятливість до потреб інших і водночас почуватися потрібними сім’ї, надійно прив’язаними до неї емоційно, а цей міцний зв’язок із сім’єю допомагає їм вистояти в стресові періоди, іншими словами — допомагає їм бути щасливими. Навіть якщо ця їхня допомога по дому зроблена не за вашими високими стандартами, вона сприяє тому, щоб і батьки були щасливішими. 

 

Ми виховуємо егоїзм? 

Незважаючи на ці викладки, багато дітей допомагають по дому мало чи зовсім не допомагають. У дослідженні, в якому брали участь 1000 дорослих американців, 75 % респондентів заявили, що регулярна допомога по дому сприяє тому, щоб діти стали «більш відповідальними», а 63 % визнали, що такі обов’язки «дають дітям важливі уроки життя». І хоча 82 % сказали, що в дитинстві мали домашні обов’язки, лише 56 % батьків зізналися, що їхні діти виконують певну роботу по дому регулярно. 

 

Виходить, що ми усвідомлюємо важливість допомоги дітей по господарству, але коли дивимося на те, хто все ж таки миє посуд і витирає пил, то бачимо, що досягти того, щоб діти включались у ці процеси, дуже нелегко. 

 

У 2001–2005 роках група дослідників із Центру вивчення життя американських сімей при Каліфорнійському університеті Лос-Анджелеса відстежила 1540 годин у 32 сім’ях середнього класу, в яких двоє батьків, що працюють, і як мінімум двоє дітей. Виявилося, що левову частку домашньої роботи виконують батьки, а якщо в дітей щось не виходить — поспішають зробити за них. Діти у 22 сім’ях ігнорували або чинили опір на прохання батьків допомогти по дому. У восьми сім’ях батьки взагалі нічого не просили дітей зробити по дому. У двох сім’ях, що залишилися, діти дійсно суттєво допомагали з домашніми справами. 

 

Я особисто опитала 1050 батьків щодо того, що їм подобається в справі виховання найменше. Найпоширеніша відповідь: підтримувати дисципліну, що включає і необхідність наполягати на тому, щоб діти виконували домашні обов’язки. Тобто ми дуже підтримуємо ідею про користь домашніх обов’язків для дітей, але ми не дуже наполягаємо на тому, щоб вони ними займалися. 

 

Дослідники з Каліфорнійського університету теж запитували батьків, які риси вони хотіли б виховати в дітей, і майже всі відповіли, що хотіли б виростити дбайливих порядних людей, що це важливіше, ніж хороші оцінки чи зіркова кар’єра. Але насправді багато дітей отримують зовсім не той посил. Річард Вайсбурд, психолог із Гарварду, опитав 10 тисяч студентів із 33 середніх і старших шкіл по всій країні: 80 % дітей сказали, що ставлять своє власне щастя вище, ніж турботу про інших. І більшість була переконана, що батьки погоджуються із цим. Вайсбурд зазначає: «За нашими спостереженнями, кількість повторень настанови на відмінне навчання та особисте благополуччя, яку батьки вселяють дітям, значно перевищує кількість нагадувань про те, що потрібно зважати на потреби інших людей». 

 

Закрити гештальт 

 

Винесене сміття або помитий посуд здаються дрібницею, але вимагати цього від дитини — зовсім не дрібниця. Якщо ви просите старшокласника спочатку допомогти підтримувати порядок у всьому домі, а потім іти робити уроки, ви показуєте цінність його внеску в життя сім’ї. 

 

«Наша мета — не виростити дітей, яких можна влаштувати до університетів «Ліги плюща», а виховати дорослих, які можуть знайти баланс між роллю людини, що піклується про благополуччя сім’ї та суспільства, і будь-якими особистими цілями. Домашні обов’язки навчають цьому балансу. Це не просто пилосос і ганчірка — це життєві навички». 

 

Але, на жаль, списку лайфхаків, «як переконати дітей із радістю братися за ваші доручення», я не маю. Їх немає тому, що існує лише два послідовні кроки: наполягати і... ще раз наполягати, доки доручення не буде виконано. Хоча є декілька порад. 

 

Не приймайте відмовок. Не хвилюйтеся, якщо доведеться повторювати сказане знову й знову. Так, ви витратите більше часу на те, щоб переконати дитину зробити те, що ви просите, ніж на те, щоб зробити це самим, але це нормально. Досягти того, щоб діти виконували роботу по дому із задоволенням, — це зовсім окрема місія. Зараз головне — виконання. 

 

Не застосовуйте матеріальну винагороду. Ви ж учите дитину розділяти відповідальність по дому, гроші тут ні до чого. Вам же ніхто не платить за те, що ви миєте тарілку, з якої їли. 

 

Хороші новини — це те, що в сім’ях, які покладають на дітей домашні обов’язки, діти їх роблять. Є в передмісті 7-річні діти, які завантажують і розвантажують пральні машини, в Амазонії 5-річні допомагають збирати врожай папайі. У моєму будинку діти миють посуд, годують тварин, прибирають зі столу та викидають сміття. Так, я б не сказала, що вони весело наспівують при цьому, майже завжди їм потрібно нагадувати про обов’язки, результат їхньої роботи не дотягнеться до вашого ще декілька років, але діти здатні й виконуватимуть роботу, яку ви від них вимагаєте. І через 20 років вони можуть навіть подякувати вам за це.