ЯК СФОРМУВАТИ АДЕКВАТНУ САМООЦІНКУ У ДИТИНИ

Самооцінка дітей залежить від середовища, яке їх оточує, та стилю спілкування з ними найближчих людей. Адже думці старших малеча довіряє, що власне і формує дитяче уявлення про себе.  

У дітей, які зростали у несприятливому середовищі, де батьки вели асоціальний спосіб життя, зазвичай самооцінка дитини на низькому рівні. Хлопчики й дівчатка не відчували, що є бажаними для своїх мам і тат. Ситуація часто змінюється, коли діти, які були позбавлені батьківського піклування, йдуть у нову сім’ю, де опікуни та прийомні батьки огортають дітей любов’ю й турботою. Не менш важливими будуть і правильно напрацьовані стратегії поведінки нових батьків. 

Спеціалісти Фонду Ріната Ахметова рекомендують батькам, усиновителям, прийомним батькам та батькам-вихователям ознайомитися з 15 найбільш дієвими стратегіями поведінки, що запропоновані психологом Анною Луньовою. Вони обов'язково допоможуть сформувати у дитини адекватну самооцінку. 

1. Правильно хвалити. Це значить хвалити не просто одним словом, а описувати те, що ви бачите, і бажано крізь призму власних почуттів. Наприклад, фраза «Мені подобається, як ти намалював цього слоника – в нього такий довгий хобот і великі вушка, як у справжнього» суттєво відрізняється від фраз «Молодець!» чи «Гарно намальовано!». В першому випадку ви показуєте своє ставлення до роботи дитини, за допомогою якого вона більше про себе дізнається., а в другому – ви просто констатуєте факт. Хваліть дитину не лише наодинці, а й в присутності інших членів сім’ї. Ліпше хвалити за зусилля, а не за результат, наприклад: «Тобі, мабуть, було непросто дати погратися своєю новою машинкою. Це було дуже щедро з твого боку». 

2. Визнавати право власності дитини та питати дозволу, якщо берете її речі. Коли ви хочете, щоб дитина вас поважала, не брала важливі для вас речі, не спитавши, виховуйте цю рису своїм прикладом. Таким чином ви демонструєте повагу до доньки чи сина і визнаєте право на власний простір, що позитивно впливає на самооцінку. 

3. Надавати вибір і можливість брати на себе відповідальність. Якщо ви надаєте можливість малечі обирати, то визнаєте її право на власну думку, що безумовно формує самооцінку. Хоча дитина і потребує контролю, встановленню меж, але ще більше вона потребує життєвого простору, де можна навчитися керувати власними бажаннями і потребами. 

4. Привчати до самостійності. Коли ви надаєте дитині все більше справ щось робити самостійно, то показуєте, що сприймаєте її як особистість, яка сама ладна впоратись. Ви демонструєте їй свою впевненість. А якщо у дитини ще й вийшло зробити щось без допомоги дорослого – похвала після цього ще раз доведе: дитина справді варта багато чого.  

5. Питайте поради. Якщо значимий дорослий, який сприймається дитиною всезнаючим і всемогутнім, запитує у неї поради, що стосується його самого (наприклад, «Яку ручку обрати?» чи сім’ї взагалі «До бабусі поїдемо в п’ятницю чи суботу?»), то власна значимість у малечі збільшується в рази. 

6. Говоріть про почуття. Відома психолог Вайолет Оклендер сказала: «Емоції дитини формують саму її суть, саме її існування. Коли її почуття не мають цінності, вона сама не має цінності». Отже, коли ми говоримо про свої почуття і вчимо дитину говорити про свої, вона відчуває себе прийнятою нами і є безумовно психічно здоровішою, адже негативі почуття не накопляються. 

7. Будьте чесними. Є багато ситуацій, коли ми розуміємо, що сказавши дитині правду, істерики не уникнути. Саме тому батьки часто брешуть, і дають не зовсім здоровий приклад побудови стосунків з оточуючими. Якщо негативні емоції є, то ліпше, щоб дитина їх виявила одразу, оскільки дізнавшись правду, крім того, що істерика буде сильнішою, ви можете втратити довіру. Згодом дитина розуміє, що батьки, говорячи правду, сприймають її як особистість, з котрою можна багато речей обговорити, а не ховатися за неправдивими реченнями. Це безумовно впливає на самооцінку малечі. 

8. Надавайте можливість дитині експериментувати, задовольняти свою потребу в пізнанні світу, в цікавості. Нескінченні «ні» та «неможна» лише демонструють дитині, що вона багато чого в світі не варта, а тому краще і не пробувати. 

9. Сприймайте дитину всерйоз і зважайте на її бажання і потреби. Адже дитина сама знає, коли вона голодна чи їй холодно. 

10. Адекватно реагуйте на невдачу. Намагайтеся ніколи не сварити дитину, якщо в неї щось не вийшло, не пригадувати свої настанови типу «я ж казала, не треба лізти», «чому ти мене не послухав?», не нав’язувати малечі почуття провини типу «про що ти думав?», «тепер ти не зможеш грати іграшкою, ти її зламав». Ви, звичайно, можете допомогти дитині зрозуміти причини, через які щось не вийшло, але не дорікайте. І найголовніше – акцентуйте увагу не на невдачі, яка трапилась, а на способі виходу з неї. 

11. Не порівнюйте дитину ні з ким. Так ви можете принизити значимість малюка, особливо якщо він виявляється в гіршому світлі. Порівняння може бути корисним лише в одному випадку – коли ви пригадуєте дитині її власні щаблі, де вона чогось досягла чи не досягла. 

12. Не принижуйте, не вдавайтесь до фізичного і психічного насилля, не ображайте та не висміюйте. Все це шлях до формування заниженої самооцінки дитини. 

13. Ніколи не критикуйте особистість, а якщо дитина і вчинила не зовсім добре, то звертайте увагу лише на дії. Тобто замість фрази «ти лінивий», можна сказати «ти лінишся зробити». Робіть лише конкретні зауваження, не починаючи фрази типу «ти завжди…», «ти ніколи…». 

14. Проявляйте свою любов усіма доступними вам способами. 

15. Будьте для дитини добрим прикладом. Достатньо висока думка про себе, впевненість у своїх силах, дії відповідно до власних інтересів, – все це жодним чином не зашкодить дитячій самооцінці. 

Джерело: dytpsyholog.com