ЯК БУТИ В КОНТАКТІ З ДІТЬМИ?

З будь-якою дитиною важливо бути в контакті, щоб стосунки будувалися на довірі й взаєморозумінні. Саме тому сформувати прихильність намагаються люди, які забрали дитину з інтернатної установи до свого дому, оскільки спочатку часто зустрічаються з абсолютно апатичним типом дитини. Це можна пояснити відсутністю в її житті важливого дорослого, який би на особистому прикладі допоміг знайти життєву мотивацію.

 

Фахівці програми «Рінат Ахметов — Дітям. Сирітству — ні!» радять батькам, усиновлювачам, опікунам, прийомним батькам узяти до уваги 13 правил для створення гармонії між дітьми й батьками, які сформулював Андрій Зберовський.

 

Регулярно працюю з дітьми й підлітками, а також із сімейними парами, де подружжя конфліктує через питання, пов’язані з вихованням дітей. Весь час чую цю обурено-класичну фразу батьків: «Які зараз пішли діти! Їм нічого не потрібно! Нічого не знають, не вчаться, не читають, не мають цілей у житті, не хочуть працювати!». Як психолог хочу зауважити: які батьки — такі й діти! Якщо батьки не показували особистого прикладу дітям у читанні й навчанні, як самі працюють і досягають мети, чого ж вони хочуть від них отримати? Звідки це візьметься? 

 

Щоб створити гармонію між дітьми й батьками, важливо пам’ятати базові правила виховання. Наведу зараз хоча б тринадцять.

 

1. Дитині краще один раз побачити, ніж сто разів почути. Простіше кажучи, батькам дуже важко допомогти дитині полюбити читання та книги, якщо вони самі не показують це на особистому прикладі. Вимагати від сина чи дочки, щоб вони читали, коли батьки тільки дивляться телевізор і сидять у комп’ютері (у телефоні чи планшеті), — безглуздо й марно! Хочете, щоб ваші діти читали, — читайте самі! А ще краще — поряд із ними й разом із ними. 

 

2. Похвала — це краще, ніж критика. Постійна критика дітей швидко знижує її ефективність. Пройшовши певний поріг сприйняття, виробивши звичку, дитина сприйматиме це лише як якийсь звичний фон, як дзижчання мухи за вікном. Проте будь-яке добре слово завжди буде почуте, як би часто воно не звучало. Тому важливо знаходити будь-яку можливість хвалити дітей! Беріть приводи з повітря, висмоктуйте з пальця, самі створюйте для цього умови. Підтримуйте будь-яку діяльність, яка вийшла в дитини або до якої в дитини є інтерес. Правило працює дуже просто: почавши отримувати позитивні емоції від заохочення в одній справі, дитина буде прагнути отримувати похвалу і в інших видах діяльності. Зокрема, у тих, які ви вважаєте особливо важливими для виховання своєї дитини. 

 

3. Основну частину цінностей та правил життя засвоюють діти віком 5–10 років. Потім вони тільки розвиваються і закріплюються, проходячи нову корекцію лише у віці 16–20 років (якщо діти опиняться в іншому соціальному середовищі). Тому не слід чекати, поки діти підростуть до 12–14 років, щоб відверто спілкуватися з ними на теми сенсу й цілей життя, можливих сценаріїв життя, його правил. Не потрібно недооцінювати розвиток дітей, такі настановні розмови слід проводити якомога раніше. Інакше ви почнете проводити правильні розмови тоді, коли зусиллями друзів, телевізора й Інтернету у вашої дитини в голові вже буде встановлено зовсім інше, чуже вам «програмне забезпечення». 

 

4. Дитина краще прислухається до батьків, якщо вважає їх у чомусь успішними. Якщо батьки надто часто нарікають удома при дітях, що все у світі влаштовано не так, ми — недооцінені, «життя лайно» тощо, вони поступово стають в очах своїх дітей ніким іншим, як невдахами, лузерами. А лузерів, як відомо, немає жодного сенсу слухати. Тому, якщо батьки бажають, щоб їхнє слово було законом для дітей, їм важливо сформувати повагу до себе за рахунок розповідей про те, які вони молодці та які успішні, як їх хвалить керівництво й люблять їхні клієнти-замовники-споживачі-відвідувачі. 

 

5. Якщо бажаєте підвищити успішність дитини, навчайте її альтернативності. Наочно, на прикладах показуйте, що тієї чи іншої цілі можна досягти різними шляхами. Що більше буде прикладів, то ширшим буде спектр варіантів дій та варіантів правильних стратегій у голові дитини. 

 

6. Наочність — найважливіший принцип навчання життя. Приводьте дитину до себе на роботу, відводьте на роботу до друзів. На жаль, головним вихователем сучасної дитини є телевізор та Інтернет. Але, на жаль, там показують занадто мало професій: спецназівець, бандит, кілер, підкупний поліцейський, ще більш підкупний депутат-чиновник, повія, утриманка, банкір, офісний діяч невизначеного типу, адвокат, журналіст, жадібний бізнесмен тощо. Звідси в дітей дуже невиразне уявлення про доросле життя. Щоб правильно його сформувати, із 7–8 років можете періодично приводити дитину до себе на роботу й на роботу до своїх знайомих, щоб діагональ її «життєвого телевізора» стала ширшою. 

 

7. Поясніть суть своєї роботи дитині. Якщо ваша дитина знатиме про вашу діяльність щось за схемою «мама перекладає папірці з місця на місце», «тато бере більше — кидає далі», «мама отримала в одному місці — передала в інше», «тато дивиться в монітор і розгадує кросворди» тощо, не варто розраховувати ні на повагу до батьківської роботи, ні до роботи взагалі. Тому допомагайте дитині глибоко вникати в те, що роблять дорослі люди навколо неї. І це їй дуже допоможе в житті. І найголовніше — покажіть дитині інтерес до своєї трудової діяльності: не бачачи цього в батьків, дитина не поважатиме працю в принципі. 

 

8. Будьте уважні до того, з ким спілкується ваша дитина. Багато батьків не мають жодного уявлення, з ким у школі чи у дворі спілкується їхня дитина. Що собою представляють ці діти, як вони вчаться, як поводяться, з якого соціального середовища походять. Тим часом принцип «З ким поведешся — від того й наберешся» ще ніхто не скасовував. Так само, як і принцип «Хочеш бути успішним — спілкуйся з успішними, хочеш жити в проблемах — спілкуйся з проблемними». Тому намагайтеся проявляти зацікавленість оточенням своєї дитини до того моменту, коли вас викличуть на неприємні для вашого самолюбства батьківські збори. 

 

9. Демонструйте дитині повагу до її вихователів, учителів, тренерів тощо. Це підвищить серйозність дитини в її справах, дозволить їй бути більш поступливою в навчанні та вихованні. Якщо ж ви будете висміювати, ображати або принижувати гідність і професійні якості цих людей, ви розвинете в дитини почуття верховенства над оточенням, формуєте гонор і марну зарозумілість. Надалі це може стати проблемою. 

 

10. Не змінюйте свого рішення в присутності дитини. Якщо дитина знає, що батьки можуть відступити від власних заборон і розпоряджень, вона ніколи не навчиться виконувати ті правила й дотримуватися тих законів, з яких складається наше життя. Та ще й посварить між собою маму й тата, якщо вони проситимуть один в одного скасувати якусь заборону для дитини. 

 

11. Вимагаючи, щоб дитина тримала своє слово, умійте тримати своє. Якщо ви самі будете «годувати сніданками» членів своєї сім’ї, регулярно не виконуватимете обіцяне, увесь час будете переносити вирішення якихось справ, сваритися через це зі своєю другою половинкою, пам’ятайте: ви подаєте своїй дитині поганий приклад. І коли будете ображатися на необов’язковість дитини. 

 

12. Щоб освоїти складне, важливо вчасно освоїти просте. Постарайтеся досягти того, щоб у 7–8 років ваша дитина вже добре вміла чистити зуби, заправляти ліжко, зав’язувати шнурки, слідкувати за взуттям, застібати ґудзики, розчісувати й заплітати волосся, виконувати у ванній прості гігієнічні процедури, міняти нижню білизну, одяг тощо. Тільки на цій основі вже у 12 років ваша дитина зможе сама приготувати їсти, прибрати посуд, завантажити білизну в пральну машинку, сходити в продуктовий магазин, навести лад у кімнаті й квартирі, доглянути молодших дітей, вигуляти собаку та виконати багато інших доручень батьків.

 

13. Будь-якою ціною знаходьте час для прогулянок та ігор із дитиною, для казки на ніч, обіймайте, цілуйте й пестіть її. Пам’ятайте: дитинство закінчується раптово, адже воно не назавжди! Ви не встигнете озирнутися, як усі ваші ніжні емоції будуть уже не потрібні дитині-підлітку, а між вами буде стояти стіна нерозуміння. Щоб цього не сталося, між дитиною та батьками не повинно бути жорсткої фізичної дистанції, вони мають систематично тілесно спілкуватися. Мама й тато, сідаючи поруч із дитиною на диван, повинні обіймати її; проводжаючи до школи й зустрічаючи — цілувати; за якісь добрі вчинки гладити й підбадьорливо плескати. Пам’ятайте: якщо не бажаєте психологічної дистанції між собою та дітьми, не створюйте фізичної дистанції. 

 

Власне, усе. Насправді таких правил не менше ніж сотня. Але почати можна хоча б із цього.