«ВАЖКА» ДИТИНА: ЩО РОБИТИ, ЯКЩО ВСЕ СКЛАДНО

 

Ви виховуєте «важку дитину»? А яка вона? Спеціалісти програми «Сирітству – ні!» Фонду Ріната Ахметова радять прочитати статтю психолога, травмотерапевта, emdr-спеціаліста Катерини Габрієль про те, хто така «важка дитина» та як впоратись із завданнями батьківства у таких умовах. 

Важка дитина. Це як? 

Мене завжди насторожують «правильні» діти, які не кричать, не бігають і дуже слухняні. А ще ходять на безліч гуртків і розвивають таланти (Завжди в таких випадках сподіваюсь, що зручних дітей рано чи пізно прорве). Повірте, радості в житті цих малюків вкрай мало… До чого це я? У дитячо-батьківських стосунках завжди є старший, мудріший, і зазвичай це батьки. Тому вашим безпосереднім завданням є безумовне прийняття дитини, наставництво, підтримка та емпатія. То чи є насправді «складні діти»? Чи все, що проявляє дитина, це насправді ті процеси, з якими не можуть впоратися батьки? 

Отже, коли під час зустрічей з батьками шукаємо відповіді на запитання: «Чому моя дитина така?», я намагаюсь уточнити: «Така – це яка?» І виявляється, для кожного батька і матері «важковиховуваність» визначається по-різному. Більшість мам і тат мають перелік очікувань щодо власної дитини, і чим вища планка очікувань та досягнень, тим більше розчарувань у батьків, тим більше вони намагаються «полагодити» малюка, підтягнути до рівня «такий, як треба». Для того, щоб краще зрозуміти, хто така «складна, важка дитина», я даю таке завдання батькам: прошу намалювати ілюстрацію на тему «дочка/син сьогодні поводила(-в) себе погано/була(-в) неслухняним». Напевне, я вас не здивую, коли скажу, що в кожного батька чи матері ці малюнки абсолютно різні. Для чого це потрібно? Щоб зрозуміти поняття «норми» та неприйняття власної дитини. Тобто того, з чим дорослі, як батько чи мати, не в змозі справитись/витримати. 

Коли щось із дитиною справді не так 

Проте існують не лише негативні поведінкові прояви (а нормам поведінки мають навчити батьки, простіше кажучи, пояснити, що прийнятно, а що неприпустимо), але й психопатологія – коли емоційні, поведінкові прояви непідвладні волі дитини, коли потрібно докласти надзусилля, щоб навчити її опановувати себе. Дитині надзвичайно складно, швидше, неможливо зробити це самостійно. Тому батьки мають допомогти їй. Коли дитина з`являється на світ, це чиста сторінка; дитина розвивається та зростає, форму та наповнення дають їй близькі. Але буває й так, коли дитина вже має певні порушення, обумовлені особливостями діяльності мозку, спадковою складовою. 

Але в жодному разі не поспішайте ставити діагноз своїй дитині на базі ваших гіпотез. Нижче я наведу перелік тих психопатологічних рис у поведінці дитини, котрі могли б стати причиною звернення до спеціаліста. Отже: 

• регулярне порушення батьківських заборон – втечі з дому, повернення додому вночі; 

• регулярні бійки із однолітками; 

• крадіжки та псування майна інших; 

• демонстрація байдужості до переживань інших; 

• відсутність почуття провини за скоєні погані вчинки; 

• відсутність реакції на погрози та покарання; 

• відсутність емпатії; 

• безстрашність, прагнення ризику; 

• егоїстичність, егоцентричність, коли особисте задоволення понад усе. 

Як допомогти собі та дитині? 

Коли батько або мати стикаються з проявами складної поведінки (я зараз кажу не про звичайний непослух), то в них, як наслідок, виникає величезне відчуття безпомічності та тривоги. Хтось із батьків намагається зробити абсолютно все і навіть більше, щоб позбутись цих проявів у дитини, а хтось продовжує в ритмі «нормальна дитина – переросте!» І я не маю абсолютно ніякого права звинувачувати чи давати «експертну пораду/оцінку». Я розумію батьків, відчуваю їхній страх і знаю, що така реакція – прояв захисних механізмів психіки, проте ви маєте також вибір діяти з максимальною користю, щоб допомогти своїй дитині. 

1. Зверніться по допомогу

Коли ви дійшли думки: «Щось тут не так», зверніться до спеціаліста. Це має бути не психолог, а психіатр. Саме він зможе встановити діагноз (якщо він є) та допомогти. Коли ви вже знаєте, з чим маєте справу, варто знайти суміжних спеціалістів, котрі вам допоможуть скласти корекційну програму. Дуже добре, якщо ви матимете змогу відвідати спеціалізовані тренінги щодо взаємодії з дитиною. (Наприклад, у Польщі, коли психолог та психіатр працює з дитиною, яка має діагноз «синдром дефіциту уваги» та «гіперактивність», батьки обов`язково проходять тренінг з «батьківського вміння» щодо взаємодії із дитиною; також батьки отримують інформацію про групи підтримки та список освітніх матеріалів літератури/інформаційних джерел з психології).  

2. Підтримайте дитину

Наступне. Підтримуйте зв`язок із лікарем та психотерапевтом; виконуйте разом із дитиною домашні завдання, які вам даватимуть після занять. Пам`ятайте, що вашій дитині надзвичайно важко справлятися з її особливостями, тому лише дорослі можуть допомогти у цьому. Не карайте дитину за симптоми. 

3. Піклуйтеся про власний ресурсний стан

І ще одне: не забувайте про себе, про свій особистий стан. На складному шляху корекції поведінки дитини ви будете стикатись із безліччю складнощів. Тому майте місце, час та людей, з якими ви зможете поділитися своїми переживаннями. Якщо ви мама або тато «складного малюка», будь ласка, турбуйтеся про себе! В цьому випадку доброю допомогою є групи підтримки для батьків. 

Виховання «простих» і «непростих» дітей – це постійне випробування на міцність багатьох якостей нашого характеру. Це не олімпійський марафон (хоч іноді так здається), де ви отримаєте в кінці дистанції медаль. Ні, це набагато більше. Нагородою в непростому процесі виховання є здорове та щасливе дитинство, а далі – усвідомлене доросле життя наших дітей. 

Джерело: WoMo