СИЛА БАТЬКІВСЬКОГО СЛОВА

Ася Штейн — педагог, автор статей про ранній розвиток, сімейну педагогіку, психологію та дитяче здоров’я — розповіла, як важливо батькам підбирати слова в спілкуванні з дитиною. Фахівці програми «Сирітству — ні!» Фонду Ріната Ахметова рекомендують прочитати корисну статтю. 

Ми не звикли надавати значення сказаному побіжно. Ну, прикрикнули на малюка, що шумить: «Як ти мені набрид!». Пожаліли маленького боягуза: «Як не соромно боятися! Ти ж великий хлопчик!». Обсмикнули юного зануду: «Нема чого розуміти, слухайся давай!». Малюк начебто особливої уваги на наші слова не звернув.

Мало хто розуміє, що дитячий мозок буквально запрограмований на те, щоб ловити кожне сказане батьками слово й сприймати його як посібник до дії або, висловлюючись професійною мовою психологів, директиву. Не фіксуючись, здавалося б, у свідомості (дитина не звернула уваги, не відреагувала, забула), директиви йдуть у сферу несвідомого, поступово формуючи особистість і визначаючи життєвий сценарій. Незрозумілі хвороби, невмотивована агресія, безпричинна погана успішність — усе це може виявитися наслідком кинутих у роздратуванні слів, які відразу, здавалося, забула і мама, і малюк. Американські психологи Роберт і Мері Гулдінги описали 12 основних батьківських директив. Зупинимося лише на тих трьох, які найчастіше прослизають у нашій мові й при цьому найсильніше трансформують життєвий сценарій людини, що росте. 

Не живи! 

Який вигляд це має. Здавалося б, таке можуть сказати своїй дитині тільки маргінали, що опустились. Однак саме так розшифровує дитина наші сказані спересердя фрази: «Як ти мені набрид», «Покарання ти моє», «Іди, не хочу тебе бачити!». 

Як дитина це розуміє. Дитина розуміє це абсолютно буквально: від мене одні неприємності, я набрид/набридла своїм батькам, вони не хочуть мене бачити. Якби мене не було, їм було б лише краще. 

До чого це призводить. Що означає «не бути», малюк іще не розуміє, але його підсвідомість посилає чіткий імпульс саморуйнування. 

Це може призвести до незрозумілих травм, тяжких захворювань, найчастіше аутоімунних (алергії, ревматизму тощо), зниження апетиту, втрати ваги, зухвалої та агресивної поведінки, невмотивованих істерик.

Що із цим робити. Проаналізуйте, в яких ситуаціях ви говорите подібні фрази й що викликає ваше роздратування. Саме це і скажіть малюкові. «Я втомилася від твоєї біганини. Давай придумаємо якусь тиху гру» замість «Як ти мені набрид». «Я зараз сердита, і мені неприємно з тобою розмовляти. Давай продовжимо розмову, коли ми обоє заспокоїмося» замість «Бачити тебе не бажаю». 

Не відчувай! 

Який вигляд це має. Бурхливі прояви дитячих емоцій мало передбачувані й зрозумілі, погано піддаються контролю дорослих. Мабуть, саме тому перше бажання будь-якого з батьків — припинити емоційний вибух. «Який боягуз, щеплення злякався!», «Не можна говорити, що ти ненавидиш виховательку. Про дорослих так не кажуть». 

Як дитина це розуміє. Малюкові не під силу розділити прояв почуття і саме почуття. І тому подібні зауваження сприймаються дитячою свідомістю як однозначна директива: не відчувай! 

До чого це призводить. Дитина не в змозі перестати відчувати те, що вона відчуває. Але, боячись втратити батьківське схвалення, може навчитися приховувати свої справжні почуття, зокрема і від себе, заганяючи їх глибоко в підсвідомість. А це може призвести до дуже серйозних наслідків. 

Заборону фізичних відчуттів (болю, втоми, голоду) мозок сприймає як заборону приймати тілесні сигнали про фізичний дискомфорт, що може призвести до порушення роботи імунної системи малюка, важких захворювань, що складно піддаються лікуванню. 

Заборона страху призводить до втрати почуття самозбереження. Такі діти часто зазнають травм, стають жертвами нещасних випадків. Невисловлені страхи трансформуються у фобії та нав’язливі стани, що може призвести до нічних кошмарів, тиків, заїкуватості тощо. 

Заборона ненависті. Забороняючи дитині виявляти негативні почуття щодо тієї чи іншої людини, ми не знімаємо агресію, а лише переадресовуємо її. Не можна ненавидіти старших — дитина виявляє агресію стосовно тих, хто молодший. Не можна ненавидіти близьких — дитина виявляє агресію щодо чужих. Ненавидіти взагалі не можна — малюк спрямовує агресію на самого себе, що виявляється в аутоімунних захворюваннях чи зухвало хуліганській поведінці (дитина ніби спеціально «наривається» на покарання) тощо. 

Що із цим робити. Допоможіть дитині навчитися виявляти свої почуття, залишаючись у цивілізованих рамках: «Ти не зобов’язаний любити виховательку (бабусю, сестричку тощо), але маєш бути ввічливим до неї». Запропонуйте дитині варіанти вирішення проблеми: «Якщо ти боїшся собак, давай будемо ходити в садок не через парк, а повз магазин». Попереджайте малюка, якщо йому доведеться випробувати щось неприємне: «Я помажу тобі коліна зеленкою. Буде досить боляче, але потім одразу стане легше. Якщо хочеш — можеш поплакати». 

Не думай! 

Який вигляд це має. Поспішаючи домогтися від дитини бажаного, ми нерідко припиняємо її спроби розібратися в суті наших вимог, відстояти свою думку: «Твоя справа не міркувати, а слухатися!», «Досить розумувати! Роби діло!», «Багато знатимеш — скоро постарієш!», «Цікавій Варварі на базарі ніс відірвали» — жартівливо охолоджуємо ми запал маленького чомучки, втомившись від шквалу його нескінченних і не завжди зручних для нас питань. «Забудь! Не думай про це!» — говоримо ми, коли хочемо відволікти від сумних думок зажуреного малюка. 

Як дитина це розуміє. З погляду дитини такі висловлювання є безумовною директивою: якщо хочеш, щоб тебе любили та схвалювали батьки, не думай! 

До чого це призводить. Безумовно, найбільш очікуваний наслідок такої директиви — відсутність допитливості, інтересу до навчання. У таких дітей занижена самооцінка, вони боязкі, не впевнені в результатах своєї розумової праці. Однак ця директива може призвести і до інших, набагато серйозніших наслідків. 

Твоя справа не міркувати, а слухатись. Малюк не вчитиметься ухвалювати рішення та нести відповідальність за їхні наслідки. 

Багато знатимеш — скоро постарієш. Дитина починає уникати знань, оскільки вони роблять її більш дорослою та незалежною. А батьки ясно дають їй зрозуміти: ми не хочемо тобі розповідати про це, бо не хочемо, щоб ти виростала/виростав. 

Забудь про це. Забути — значить відвести проблему зі сфери свідомого, тобто відмовитися від можливості впоратися з нею. Даючи малюкові таку директиву, ми привчаємо його уникати ситуацій, що травмують, удавати, що їх не існує. 

Що із цим робити. Навіть якщо ви впевнені у своїй правоті, дайте дитині висловити свою думку. Постарайтеся дати можливість втілити в життя своє вирішення проблеми: «Зараз ми поспішаємо, тож давай зробимо так, як я пропоную, а коли ми матимемо час, спробуємо вчинити по-твоєму. Можливо, це буде не гірше». 

Завжди давайте малюкові чіткі та чесні відповіді на його запитання. Якщо йому буде щось незрозуміло, він обов’язково дасть вам це зрозуміти. Якщо дитину щось турбує, якщо вона пережила стрес або зіткнулась із серйозною проблемою, завжди намагайтеся допомогти їй вирішити цю проблему. Якщо в даний момент ви не бачите виходу з положення, поясніть це малюкові: «Поки що я не знаю, як нам бути, але ми з тобою подумаємо й обов’язково вирішимо, що робити». 

Джерело: WoMo.