СЕЛЕКТИВНИЙ МУТИЗМ, АБО ЧОМУ МОВЧИТЬ МОЯ ДИТИНА

В інтернатних закладах України мешкає значна кількість чудових відкритих дітей, проте коли потенційні кандидати приїжджають знайомитися з малюком, часом дитина мовчить, хоча вихователі запевняють схвильованих дорослих, що у групі саме ця дитина говорить без упину. Або інша ситуація – коли з фізичним розвитком дитини все нормально, а її мовленнєва діяльність так і не має практичного застосування. Що є причиною такої зміни поведінки, розповіли спеціалісти програми «Сирітству – ні!» Фонду Ріната Ахметова.  

Тема селективного, або елективного мутизму не надто популярна, і часто діти з цим розладом довго не можуть отримати якісну допомогу. Селективний мутизм – це психофізичний розлад, що виражається в небажанні вступати у мовне спілкування в певних ситуаціях. Найчастіше це соціальні ситуації, пов’язані з публічністю або великим скупченням людей: група дитячого садка, шкільний клас, розвиваючі гуртки. Дитина лякається, виглядає відчуженою або тривожною, коли до неї звертається незнайома або малознайома людина. 

Селективний мутизм немає нічого спільного зі звичайною сором’язливістю. Потрапивши в незнайоме середовище, всі діти відчувають себе незатишно, але збентеження проходить у міру звикання до нового місця. Однак, якщо дитина протягом довгого часу так і не почала говорити, це є ознакою відхилення розвитку мовлення. 

Як розпізнати селективний мутизм? 

• часті епізоди нездатності говорити в певних соціальних ситуаціях (наприклад, на навчанні), коли говорити необхідно; 

• дитина не здатна розмовляти і вільно спілкуватися з людьми в будь-яких ситуаціях; 

• дитина не здатна говорити в певних умовах, що у свою чергу негативно впливає на соціальне життя і навчання; 

• симптоми спостерігаються довше одного місяця, включаючи перший місяць у школі (зазвичай дитині потрібен час, аби звикнути до нового оточення); 

• симптоми не можна пояснити незнанням мови, якою послуговується оточення (тобто людина, яка погано говорить англійською і вважає за краще мовчати, коли навколишні розмовляють цією мовою, не страждає від селективного мутизму); 

• при зміні ситуації дитина замовкає; 

• дитина чудово розуміє звернену до неї мову; 

• дуже чутлива; 

• у деяких ситуаціях дитина ніби завмирає – перестає сміятися, плакати, кашляти. 

Селективний мутизм може чинити сильний вплив як на дитину, так і на дорослу людину, і боротися з ним складно. Якщо це складна форма розладу, то звісно, без допомоги спеціалістів важко щось вдіяти.  

Лікування цієї хвороби у дитини – завдання непросте навіть для досвідченого лікаря. Підбір відповідного методу терапії здійснюється в індивідуальному порядку, включає в себе роботу психолога з маленьким пацієнтом і його батьками та призначення відповідних медичних препаратів. У результаті лікування приблизно половина дітей долають мовний бар’єр і з часом нічим не відрізняються від своїх однолітків. Деякі хоч і починають знову говорити, але й надалі продовжують зазнавати труднощів у спілкуванні з людьми. Селективний мутизм може пройти протягом декількох місяців, а може і продовжуватися кілька років. Проте обов’язково слід створити умови, що сприятимуть швидкій нормалізації та стабілізації психофізичного здоров’я дитини. 

1. Щоб подолати цей розлад, спочатку потрібно зрозуміти, як саме він впливає на дитину. З’ясуйте, за яких обставин малюк не можете говорити. Наприклад, дитина може вільно спілкуватися з ровесниками і замовкати, коли їй потрібно поговорити з дорослими. Інша дитина може розмовляти і нормально поводити себе вдома, але мовчати в школі. Зрозумівши, в яких ситуаціях проявляється розлад, ви зможете скерувати всі сили на подолання цього стану відповідно до умов.  

2. Намагайтеся побороти селективний мутизм за допомогою десентизації. У контрольованому середовищі (там, де можна завжди звернутися по допомогу) поясніть дитині, що важливо звертатися до знайомої людини (друга), а згодом вводити у коло спілкування ще одну особу. Слід лише почати говорити з людиною, з якою їй комфортно, а потім переходити до нової людини. Суть методу полягає в тому, щоб зняти тривожність, пов’язану зі спілкуванням з новими співрозмовниками, стерши кордон між знайомим і незнайомим.  

3. Варто розпочати тренування у спілкуванні, використовуючи різні способи. Батькам слід навчити дитину спокійно почувати себе, коли на неї звернуто увагу. Згодом треба поступово починати розмовляти, намагаючись з кожним разом говорити все більше. Важливо допомогти дитині розширити зону комфорту. Якщо ви помітили, що малюка мучить сильне занепокоєння, намагайтеся попросити допомоги і підтримки у добре відомих йому людей.  

4. Хваліть і винагороджуйте дитину щоразу, коли вона зможе говорити в умовах, які раніше викликали дитячу тривожність. 

Тож, майбутні батьки, селективний мутизм – це не перешкода до щасливого дитинства малюка, і за умови правильної профілактичної роботи дитина зможе повноцінно розвиватися у соціумі.