ПРИЙОМНЕ БАТЬКІВСТВО: ПОКЛИК СЕРЦЯ ЧИ ЗАДОВОЛЕННЯ АМБІЦІЙ?

Прийняти дитину в сім’ю, обігріти любов’ю, допомогти відчути землю під ногами, повірити у власні сили та надихнути на реалізацію власних мрій – своєю місією вважають багато прийомних батьків. Проте дехто з них очікує подяку у майбутньому за це. Чи варто ображатися на дитину за невияв подяки, розповіли спеціалісти Фонду Ріната Ахметова. 

Щодня до програми «Сирітству – ні!» надходять звернення людей з проханням допомогти створити прийомну сім’ю. Причини різні, але у більшості випадків усе зводиться до фрази: «Я люблю дітей». 

Майбутнім кандидатам насамперед слід запитати себе: «Навіщо мені це потрібно?» До речі, служба у справах дітей, куди особи звертаються для постановки їх на облік, зазвичай про таке й перепитує. Хтось, звісно, зараз обуриться: «Що за дурне запитання? А навіщо взагалі людині сім’я?» Хтось, справді, подумає: «Я це роблю для себе чи для дітей, яким потрібна підтримка?» 

В українському законодавстві визначено, що опіка/піклування, прийомна сім’я, дитячий будинок сімейного типу – це сімейні форми виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Пріоритетним є усиновлення, коли дитина вступає в права біологічної. В Україні дуже багато людей хочуть прийняти дитину в родину, проте далеко не всі громадяни усвідомлюють важливість цього кроку. Найголовніше з’ясувати для себе: це вчинок за покликом серця чи для задоволення своїх амбіцій, а саме «мені треба когось любити»? 

Відповідь на це запитання допоможе уникнути у подальшому проблеми подяки. 

Відповідно до свого віку діти в принципі не мають почуття подяки, тобто вони не розмірковують глобально, що було б, якби було б не так… Це усвідомлення вже приходить у дорослому віці (та не завжди). А діти, які мешкають в інтернатних закладах, взагалі не мають уявлення про те, що дії усиновителів, опікунів, прийомних батьків та батьків-вихователів, спрямованні на забезпечення їх одягом, їжею, можливостями є не обов’язком цих осіб, а власною волею та бажанням, що йде із серця. 

Це ображає останніх. Їхня помилка – це очікування. Щоб зменшити зростаючу у душі образу, згадайте, що ви прийняли дитину у сім’ю не для того, щоб вона вам подякувала, не для того, щоб поставити плюсик у карму. Ви це робили за покликом серця. Дуже важливо прийняти дитину такою, яка вона є.  

Діти це відчувають. І коли вони будуть впевнені, що ваша любов, спрямована на них, безоплатна, повірте, вони не раз вам ще подякують. 

Одна з мам-вихователів дитячого будинку сімейного типу під час розмови з нашими спеціалістами якось зауважила: «Не має бути місця власному егоїзму, образам, ревнощам до біологічних батьків. Ми приймаємо дитину у свій дім і своє серце не для того, щоб згодом отримати вдячність. Ми маємо любити її не за вчинки, а за те, що вона є у нашому житті». 

Спеціалісти програми «Сирітству – ні!» Фонду Ріната Ахметова бажають усім, хто прийняв дитину у своє життя, і тим, хто лише думає про це, уважно слухати своє серце і серце тих, хто з вами поруч. У такому випадку щастю бути!