ПРИКЛАД НАСТАВНИКА. БЛОГ НАДІЇ КОНДРАТЮК, ЕКСПЕРТА ПРОЕКТУ «НАСТАВНИЦТВО» ФОНДУ РІНАТА АХМЕТОВА

Діти вчаться на прикладах, які беруть із повсякденного життя. Змалку переймають уміння говорити, ходити, користуватися ложкою, вилкою чи іншими побутовими речами. Виростаючи, вони далі вчаться в тих дорослих, що оточують їх. Вчаться реагувати на різні ситуації, проявляти чи стримувати емоції, будувати стосунки, допомагати та підтримувати. Приклади для наслідування – це вчинки дорослих. Адже часто на словах у дорослих одне, а в житті – інше, правда?

Одне з завдань наставників – бути хорошим прикладом для дітей. Справжнім прикладом. Я б сказала ще інакшим словом – реальним, тобто з реального та практичного життя.

Ми часто стараємося зробити для дітей «якнайкраще», стараємося зберегти та відгородити від тих несподіванок й болючих речей, які є в нашому житті. І наші бажання є зрозумілими, адже це в людській природі – бути захистом для молодших та слабших. А як саме це проявляється в наших стосунках із вихованцями? А так: ми приходимо завжди позитивні, усміхнені та задоволені, не розповідаємо про проблеми, невдачі чи виклики, що зустрічалися в нашому щоденному житті. Не розповідаючи про них, ми не ділимося й досвідом, як саме вирішуються такі питання, не ділимося тими емоціями, які переживаємо насправді, щоб не ранити дитину.

І тут у мене особисто виникає запитання: «Чи це справді добро?» Так, поки дитина маленька, однозначно важливо берегти її від зайвого. Але якщо йдеться про підлітка, про того, хто за рік-два вирушить у самостійне життя, назустріч усім труднощам та побутовим проблемам? Де дитина має набути досвід прийняття тих чи інших рішень? Якщо частина життя, а деколи навіть усе пройшло в стінах інтернатного закладу, де, можливо, найкращі умови, ремонт, смачна їжа, гарний одяг та багато доброчинців-спонсорів… Але це така собі штучно створена «паралельна» реальність до того життя, що очікує попереду.

Ми самі приймаємо рішення, як діяти в тій чи іншій ситуації згідно з тим досвідом, який ми уже пережили. Кожна «шишка», що була у минулому, кожна ситуація, яку ми спостерігали, бувши просто поруч, кожна історія, яку нам розповідали, формують уміння приймати рішення. Рішення, що не шкодитимуть нам і тим, хто поруч. Рішення, що будуть допомагати досягати цілей, формуватимуть характер та виховуватимуть дисципліну.

Якщо ми будемо ділитися з нашими вихованцями своїми турботами та життєво-побутовими питаннями, це стане їм досвідом. Почніть обговорювати з дітьми роботу, відвідини поліклініки, вибір одягу, суперечку з товаришами, складність завдань, ремонт машини. Якщо ви питатимете у них поради «Як ти думаєш, як саме мені вчинити в тій чи іншій ситуації?», це може дати їм розуміння того, що вони важливі для вас. Крім цього, ви підготуєте дитину до реального життя за межами інтернатного закладу. Стосунки стануть щирішими, коли дитина побачить вашу довіру. Підліток почне більше довіряти вам. А ще ви точно отримаєте нові знання про самого себе, адже діти, як ніхто, вміють дати «зворотній зв’язок».

Чужий досвід вчить та так само приносить уроки. Діліться своїм досвідом з вихованцями. Можливо, ви не побачите результатів своїх старань одразу, але він точно буде. Ви вже прийшли в життя дитини-сироти. Прийшли, щоб бути Наставником.