ОЛЬГА КОБА: «ДАЙТЕ ЗРОЗУМІТИ ДИТИНІ, ЩО, НЕ ВПЛУТАВШИСЬ У КОНФЛІКТ, ВОНА ЗАЛИШИТЬСЯ ПЕРЕМОЖЦЕМ»

Що робити, якщо дитина надмірно запальна, «запалюється» як сірник, з ходу вплутуючись у конфлікт? Що робити, якщо дитину не залишає стійкий протестний настрій, вона постійно знаходить привід для невдоволення та причини для образ? Як навчити її регулювати свої емоції, контролювати свою поведінку?

Ми попросили розповісти про це читачам порталу «Сирітству — ні!» дитячого психотерапевта Центру психічного здоров’я та травмотерапії «Інтеграція» Ольгу Кобу.

— Регулювати свої емоції, перемикати увагу з предмета агресії на щось інше, робити «паузи» перед тим, як різко відреагувати на щось, дитину, безумовно, треба вчити. А можливо, цьому потрібно буде разом із дитиною навчитися і самим батькам, — розповіла Ольга Коба. — Відомих технік для цього чимало. Якщо ви не підберете такий «ключик» для дитини, то фахівець — дитячий психолог чи психотерапевт — вам їх підкаже.

Насамперед варто починати зі створення загального сприятливого емоційного фону в дитини для того, щоб потім успішно взаємодіяти з нею. Необхідно знайти ці точки дотику в якомога більш ранньому періоді. Важливо побачити ранню дитину, яка потребує теплоти й турботи, особливо якщо ця дитина була прийнята у вашу сім’ю із сім’ї, що перебувала в складних життєвих обставинах, або якщо її покинули батьки. Потрібно повірити в те, що вона може змінитися, і показати дитині, що ви вірите в неї, вірите в те, що з вами в неї планується найкраще майбутнє, що ви хочете, щоб її найсвітліші мрії здійснилися. І в цьому вона може на вас покластися. Ось на цьому позитиві має будуватися взаємодія.

Спочатку дізнаємося, про що мріє дитина, і підтримуємо прагнення, її бажання стати кращою. Далі шукаємо позитивний бік — знаходимо в дитини таланти, підтримуємо їх і розвиваємо. Потім залучаємо дитину до взаємодії в сім’ї, підвищуючи її самооцінку.

При цьому батькам слід набратися терпіння: пошук описаного позитивного ґрунту для співпраці батьків і дитини може бути процесом довгим і виникне лише на фундаменті довірчих відносин, які ще слід побудувати.

Далі вибираємо момент, коли дитину потрібно навчати регулювати свої емоції, щоб налагодити стосунки з оточенням.

Якщо конфлікт дитини з однокласниками, припустимо, уже стався, то ми не можемо лаяти її або, навпаки, утішати тим, що вона в нас все одно найулюбленіша, найкраща, що ви на її боці.

Перше, що можна зробити, — це вказати на такі наслідки. Ось побився: одяг твій у багнюці, синець на обличчі, портфель порваний. А якби не піддався своїм емоціям, подумав би, перш ніж іти в рукопашну, зробив вдих-видих і пішов своєю дорогою, то цих наслідків могло б і не бути.

При цьому важливо налаштовувати дитину на самоконтроль, адже ви не водитимете її за ручку, супроводжуючи завжди й скрізь. Тому, щоб запобігти таким ситуаціям, потрібно про них говорити заздалегідь.

Слід розповісти дитині не тільки про наслідки, що вже настали, а й про можливі наслідки. Можна сказати: «Якщо хлопчики побачать, що ти біжиш до них битися, як тільки вони тебе дражнять, то це триватиме постійно: дражнять — біжиш, б’єшся, приходиш брудним і засмученим».

Ви повинні навчити дитину технік самоконтролю до того, як вона завелася, до того, як відбудеться конфлікт. Це мають бути щоденні розмови з дитиною про те, що її так «заводить», і про те, що може допомогти їй утримуватися від агресії.

Ви говорите з дитиною про її почуття, щоб вона відчувала, що ви її дійсно розумієте, що ви їй співпереживаєте. Дізнавшись точно, який привід мав цей конфлікт, ви починаєте «працювати на попередження». Якщо дитину дражнять через неуспішність у навчанні, поясніть, що це не злочин, хоча знаннями, які можна отримати в школі, нехтувати не слід — вони допоможуть досягти своєї мрії, стати успішним у житті.

Якщо дитину дражнять за маленький зріст, можете розповісти або прочитати казку про Хлопчика-з-пальчика. Потрібно пояснити, що зріст — не головне: є багато дуже талановитих і знаменитих людей невеликого зросту, які досягли великих успіхів у житті. Якщо дитина не буде комплексувати із цього приводу, то вона буде невразливою для своїх кривдників. Піднімайте її самооцінку.

З’ясуйте, чи є в дитини свій альтернативний варіант поведінки: що вона може зробити в конфліктній ситуації, щоб не було списку негативних наслідків. Дайте їй виявити ініціативу — сказати, як вона зможе реагувати, щоб уникнути конфлікту. Разом ви й знайдете рішення, як реагувати на різні виклики, щоб її більше не зачіпали.

Дайте зрозуміти дитині, що, не вплутавшись у конфлікт, вона залишиться переможцем. Слід показати дитині, що, даючи себе провокувати, вона заганяє себе в замкнене коло: її зачепили — вона різко відреагувала, вплуталася в бійку, настали ті негативні наслідки. А кривдники засвоїли, що дитину можна легко спровокувати, і продовжують тримати її на прицілі. За нею може закріпитися погана слава забіяки. Варто сказати їй: «Якщо людина отримала таку «мітку», то ніхто вже не розбиратиметься, хто має рацію, оточення звинувачуватиме тебе в будь-якому конфлікті, в якому ти братимеш участь. А негативного тавра дуже складно позбутися».

Варто показати дитині й елементарні техніки «стоп»: вдих-видих, перед тим як відреагувати — дай собі час подумати. Навчитися контролювати свою агресію можуть допомогти й ігри на «стоп-сигнал». За командою «Замри!», наприклад.

Усе це ви повинні робити разом із дитиною, але не замість неї. Дитина має дійти потрібних висновків. Те, що ви подаєте їй як правильну поведінку, у вашому розумінні, можливо, правильне, а в її розумінні, можливо, і ні.

І продемонструйте, що дитина несе відповідальність за свою поведінку: доведеться прати одяг, лагодити портфель, наприклад.

Для того щоб зрозуміти, чи усвідомлює дитина, що вона чинить неправильно, потрібно з’ясувати її здатність до критичного мислення, здатність до оцінки того, що вона зробила. Обговорюючи конфліктну ситуацію, в якій вона брала участь, треба з’ясувати, як вона сама її сприймає. Яка поведінка в цій ситуації, на її думку, буде безпечною? І чи вона розуміє, до чого може призвести «небезпечна» модель поведінки? Необхідно «включати мислення» — змусити дитину думати над подією та моделювати те, що все ще може статися.

Потрібно також учити дитину розумінню соціальних ситуацій, емоцій, які можуть відчувати інші люди: ті, з ким вона входить у конфлікт, ви — батьки, оточення.
А щоб учити контролювати свою поведінку, свою агресію, потрібно з’ясувати в дитини, чи розуміє вона, чи відчуває те, що з нею відбувається, коли вона «спалахує».
Потрібно з’ясувати, на що вона так реагує, на які подразники. Може, якесь слово є таким «ключем запалювання»?

Дізнавшись про «ключ», потрібно знайти спосіб дитину контролювати. Вам треба разом знайти якусь думку, потрібне слово, знак — те, що допоможе дитині зупинитися, те, що переключить її увагу на щось інше — такий собі «стоп-сигнал». Можна одночасно застосувати й техніку релаксації: вдих — видих — глибокий вдих, зворотний відлік від десяти до одного.

Це мають бути щоденні розмови з дитиною про те, що може допомогти їй. Адже, якщо це буде лише розмова про поточну ситуацію, дитина може запевнити вас: «Так, я все зрозуміла», а завтра все повториться знову.

Спілкуватися з дитиною слід з урахуванням того, який у неї вік, наскільки емоційно й інтелектуально вона розвинена, як довго вона в сім’ї, а якщо це прийомна дитина — ще й того, наскільки вона вже адаптувалася. Адже ті діти, які отримали травму прихильності у своїх неблагополучних сім’ях або яких покинули батьки та які росли в інтернатній установі, могли прийняти на віру всі погані слова про себе й поводитися відповідно.

Якщо з’ясується, що така лінія поведінки дитини викликана бажанням викинути адреналін (тобто вона і є призвідником конфліктів), то, можливо, варто подумати про те, щоб знайти її бурхливій енергії мирне застосування — наприклад, зацікавити її спортом.

Головне — пам’ятати батькам про те, що виховання — це взаємодія. І якщо ви не будете терпляче докладати постійних зусиль для того, щоб дитина розуміла, що їй потрібно коригувати свою поведінку, одночасно співпереживаючи їй і піднімаючи її самооцінку, то вона коригуватиме свою поведінку тільки у вашій присутності. Переконати в тому, що дитині самостійно необхідно контролювати свою поведінку завжди й скрізь, заявивши дитині «запам’ятай раз і назавжди!», найімовірніше, не вийде.