ЛЮДМИЛА ПЕТРАНОВСЬКА: ЧОМУ ДІТИ БРЕШУТЬ

Близькі довірчі стосунки в сім’ї потрібні саме для того, щоб без остраху говорити один одному правду. Діти можуть збрехати мамам і татам лише тому, що не хочуть їх засмучувати чи розраховують отримати бажане. Втім, так само часто роблять і самі дорослі. 

Фахівці Фонду Ріната Ахметова пропонують читачам порталу «Сирітству — ні!» дізнатися думку відомого дитячого психолога Людмили Петрановської, яка багато років працює з прийомними сім’ями, про причини дитячої брехні й про те, як на це потрібно реагувати батькам.

Типовий випадок, коли брешуть дорослі, — брехня начальству. Вам обов’язково потрібно не піти якогось дня на роботу, але ви знаєте: якщо назвати реальну причину, начальник буде незадоволений. Тому найпростіше сказати, що у вас температура. І коли бреше дитина — це знак того, що вона вас сприймає як начальника. Кожен із нас мріє про такого начальника, якому можна було б іноді подзвонити й сказати: «Знаєш, у мене немає температури, але дуже потрібно сьогодні не піти на роботу, щось я відчуваю перевантаження та хочу прийти в норму». І я впевнена, що є такі начальники, які можуть сказати: «Так, звичайно». Вони довіряють своїм підлеглим. 

Причини дитячої брехні 

А є такі начальники, яким не знаєш, як сказати, що дуже хочеться побути вдома. І багато батьків поводяться, як і начальники другого типу: вони заздалегідь не довіряють дитині, заздалегідь виходять із того, що вона тільки й хоче від усього ухилятися і нічого не робити. 

Вони весь час контролюють, і кожна помилка, кожна провина тягне за собою кінець світу, тривале відчуття, що допекли до живих печінок, нотації, невдоволення. Якщо батьки поводять себе як начальники, то дитина їм як начальникам бреше. Трохи по-дитячому. 

Мені здається, тут важливо переконатися, що ви для своїх дітей не такий суворий і безглуздий начальник. Це перше. А друге: важливо пояснити дитині, що сім’я — це місце, де ти можеш не брехати. Саме в цьому її цінність. Близькі стосунки для того й потрібні, що в них ти можеш бути чесним. Але якщо ми говоримо «родина — це місце довіри», а слідом «я мушу все про тебе знати, не смій мені ніколи брехати» — це тези, що суперечать одна одній. Або — або. 

Повторюся, брехня, обман — складна соціальна технологія, зокрема пов’язана з моральним вибором. Дитина повинна мати можливість спробувати брехати й сама вирішити, коли вона бреше, а коли вона не бреше. 

Якщо ми відразу хочемо зробити так, щоб дитина ніколи не брехала, ми позбавляємо її можливості випробувати це. Зокрема, відчути незручність, зрозуміти другий бік брехні. 

Якщо дитина продовжує брехати, то їй так зараз потрібно. Дуже часто діти брешуть, бо щиро не хочуть засмучувати батьків. І треба думати про те, чи не надто ми зображуємо всевидюче око й чи не тому дитина бреше, що ми поводимося як начальник. Часто люди не помічають цього, думають, що якщо вони не бігають за дитиною з ременем, то вони батьки, які викликають довіру та все розуміють. Це можна робити й без покарань. Можна емоційно влаштовувати таку драму з будь-якої дрібниці, що дитина десять разів подумає, перш ніж щось сказати. 

Щодо страхів, що дитина може опинитися в складній ситуації через брехню, то вона й без брехні може там опинитися. 

Ми не зможемо проконтролювати всі складні ситуації, в яких можуть бути наші діти. Дитина може брехати про те, скільки вона сиділа в Інтернеті або чи зробила вона уроки, але при цьому буде відвертою в чомусь більш значущому, у якихось речах, пов’язаних з її переживаннями. З іншого боку, дитина може зовсім не брехати й при цьому потрапити в неприємну історію.