КОЛИ ВАША ДИТИНА ЗАСМУЧЕНА: 6-КРОКОВА МЕТОДИКА

Найчастіше, коли дитина розсерджена, дорослі ігнорують емоційні сплески малюка замість того, щоб допомогти йому розібратись у своїх почуттях. Фахівці програми «Сирітству — ні!» Фонду Ріната Ахметова радять ознайомитися з методикою психолога Лори Маркхем, у якій автор крок за кроком пояснює дії батьків, коли дитина засмучена. 

 

«Мені наказували йти до своєї кімнати в дитинстві, коли я ставав занадто емоційним. Тепер я завжди злюсь і нервуюсь, коли мій син розсерджений чи незадоволений, і псую все ще більше. Що мені дійсно потрібно робити, коли моя дитина засмучена?» 

 

1. Спочатку заспокойтеся самі

• Використовуйте «кнопку паузи»: зупиніться, залиште свої справи й плани (лише на даний момент) і зробіть глибокий вдих, перш ніж почнете говорити з дитиною.
• Нагадайте собі, що ваша мета — заспокоїти бурю, а не посилити її. 
• Не приймайте емоції своєї дитини надто особисто. Справа зовсім не у вас, навіть якщо вона кричить: «Я ненавиджу тебе!». Це свідчить лише про її заплутані почуття, з якими не може впоратися незрілий мозок, що розвивається. 
• Заспокоюйте себе за допомогою мантри: «Нічого невідкладного» або «Я маю можливість бути поряд зі своєю дитиною, коли вона засмучена».
• Позначте відчуття, що виникають у вашому тілі. 
• Відстежте, якщо емоції дитини вас дратують або у вас виникає невідкладне бажання позбавити її неприємних почуттів. 

Скажіть собі, що ваша мета — використовувати цю можливість для створення ближчих стосунків із дитиною, навчивши її приймати й виражати свої емоції. 

 

2. Створіть безпечну взаємодію

• Створіть емоційний зв’язок і, якщо зможете, фізичний.
• Створіть атмосферу безпеки за допомогою дотику, тепла, тону голосу, свого ставлення. 
• Надішліть дитині вербальне та/або невербальне послання: «Я допоможу тобі», «Ти в безпеці», «Ти зможеш упоратись із цим». 
• Якщо ви дихаєте глибоко й розмірено, ваша дитина теж почне дихати повільніше та поступово заспокоїться. 

 

3. Виявіть співпереживання
Підлаштовуйтеся під тон голосу своєї дитини. Коли діти відчувають, що ви дійсно розумієте, як вони засмучені, їм немає необхідності посилювати напруження емоцій. 

• Заохочуйте дитину виражати емоції та відбивайте їх, віддзеркалюючи тон і поведінку дитини: «У тебе такий злий вигляд!» або «Ти, здається, трохи стривожена майбутньою вечіркою з ночівлею». 
• Якщо дитина описує проблему, повторюйте за нею те, що ви почули: «Я чую тебе чітко та ясно. Тебе дістав твій брат, який заходить у твою кімнату не питаючи й бере твою жуйку».
• Якщо дитина виплескує свій гнів на вас, чиніть опір спокусі наказувати їй поводитися пристойно. 

Натомість визнайте її почуття та спонукайте розповісти вам, що її так засмутило: «Ти, мабуть, дуже засмучена, що говориш зі мною подібним чином, Кайло. Розкажи мені, що сталося». 

• Якщо ви не знаєте, що відчуває дитина, чи вона дратується, коли ви намагаєтеся «вгадати» її емоції, слово «засмучений» є чудовим універсальним припущенням: «Я бачу, як ти засмутився із цього приводу».
• Описуючи емоції, які виражає ваша дитина, ви дозволяєте їй відчути себе почутою. Це також може допомогти вам визначити її почуття: «Я бачу, ти кусаєш губи. Ти маєш стривожений вигляд» або «Ти схрестив руки на грудях, ось так, і зсунув брови, ось так. Цікаво, що сталося?».
• Визнайте думку своєї дитини: «Ти хочеш, щоб…» або «Це не те, що ти хотів…».
• Якщо ваша дитина плаче, слова можуть відволікти її. Але використовуйте їх помірно та з обережністю, щоб створити безпечну атмосферу для прояву емоцій: «Кожному з нас треба поплакати інколи. Сльози приносять полегшення. Я тут, поряд із тобою. Ти в безпеці». 

 

4. Подвійна перевірка 

Щоб переконатися, що ви правильно зрозуміли почуття дитини. Таким чином, вам не доведеться турбуватися про те, чи ви точно визначили її емоції. Просто спитайте.
«Чи це так?»
«Це те, що ти хотів висловити мені?»
«Я зрозуміла тебе?»

 

• Ваша дитина може погодитися: «Звичайно, я злюся!», доповнивши та конкретизувавши свої почуття. • Ваша дитина може виправити вас: «Я зовсім не розчарований! Я злюся!». У цьому випадку спробуйте визначити її почуття знову. 

Якщо можливо, використовуйте точні слова дитини, щоб вона переконалася, що ви уважно слухаєте її: «Вибач, Калебе. Тепер я бачу, як ти злишся. Розкажи мені докладніше, чому». Або ваша дитина може виправити вас: «Я не злюся!», навіть якщо очевидно, що ви точно вгадали її стан. Це сигнал того, що дитина вважає, що ви осуджуєте або аналізуєте її поведінку, а не намагаєтеся зрозуміти її.

Визнайте виправлення та почніть заново, приділяючи більше уваги позиції дитини: «Я чую тебе, Лукасе. Ти не злишся. Подивимося, чи зможу зрозуміти тебе краще. Ти хотів зробити Х, так?». Не сперечайтеся з приводу того, що дитина насправді відчуває. Важливо лише те, щоб вона відчула себе зрозумілою та почутою. Її усвідомлення того, що вона відчуває, змінюватиметься в міру того, як вона переживатиме ті чи інші емоції. 

 

5. Поглиблюйте розмову

Ви можете зробити це, пропонуючи підтримку, визнаючи почуття дитини або просто спонукаючи її більше говорити про те, що вона відчуває. 

Визнавати почуття — це не означає погоджуватися з ними, а відображає лише те, що ви розумієте, чому дитина почувається подібним чином.

Спробуйте відчути те, що відчуває ваша дитина: 

• «Це має бути дуже образливо! Хочеш розповісти мені, як це сталося?»
• «Ох, Софіє, не дивно, що ти засмучена». 
• «Це може бути дійсно соромно, якщо вчитель каже тобі це». 
• «Ти кажеш, що я люблю твою сестру більше. Етане, це, мабуть, так жахливо відчувати, що…»
• «Я чую, як ти сердишся через це. Що я можу зробити, щоб тобі полегшало?» 
• «Я розумію, ти засмутився через X і ще через Y! Що ще?»

Запитання про те, чи є ще щось, що турбує дитину, часто відкриває ворота для потоку емоцій, які дозволяють дізнатися суть того, чому дитина засмучена.

Вона може почати з того, яка ви погана мати, бо знову приготували вівсянку, а наприкінці розмови відкрити вам, що вона думає, що ви більше любите її брата чи що з неї знущаються в школі.

• «Дякую, що розповів мені про це. Вибач, що я так засмутила тебе. Будь ласка, розкажи докладніше». 

Коли дитина злилася на вас, дайте їй зрозуміти, що вислухаєте її. Ви можете зрозуміти, що змінить ваші стосунки на краще. Або раптом зрозумієте, що її спалахи гніву зовсім не стосуються вас. 

• Опишіть те, що трапилося, але без осуду, щоб дитина відчула себе почутою та правильно зрозумілою: «Оленка хотіла погратися з твоєю лялькою, і тебе це засмутило. Ти сказала: «Ні!», ударила Оленку, і ви обидві заплакали. Правильно?».

Розповідаючи історію, ви допомагаєте дитині заспокоїтися, краще відрефлексувати й інтегрувати емоції, оскільки координуєте емоційний досвід із вербальним, раціональним розумінням. 

 

6. Рішення проблеми

У більшості випадків, коли діти (і дорослі) відчувають, що їхні емоції розуміють і приймають, їхні почуття втрачають своє напруження та починають розсіюватися. Це відкриває можливості для раціонального й продуктивного вирішення проблем. 

 

Якщо ваша дитина все ще здається закритою, засмученою та негативною, це ознака того, що ви не пропрацювали емоції і вам необхідно повернутися на кілька кроків назад.

 

Коли ваша дитина готова до вирішення проблеми, утримуйтеся від спокуси вирішити все за неї. Це дасть вашій дитині зрозуміти, що ви не впевнені в її здатності впоратись із труднощами. 

 

Але якщо вона має труднощі, влаштуйте мозковий штурм і досліджуйте різні варіанти: «Хм-м-м-м... Ти думаєш, що краще зробити Х. Цікаво, що може статися потім?».

 

Емоційний коучинг допомагає розвивати емоційний інтелект у дітей.

 

Ця методика також дозволить вам зберігати спокій, коли ваша дитина засмучена, що створює більш мирну атмосферу в будинку. Менше драми, більше любові. Усі виграють!