Хто такі «діти з особливими потребами»?
Під час пошуку дитини на порталі «Сирітству – ні!» ви можете бачити анкети, у яких є позначка «Дитина з особливими потребами». То хто ж є такими дітьми? І які саме вони мають особливі потреби?
В Україні, на відміну від міжнародної практики, термін «діти з особливими потребами» поширюється лише на дітей, у яких визначаються порушення психофізичного розвитку. У Законі «Про основи соціальної захищеності інвалідів України» подано тлумачення особливих потреб, що виникають у зв’язку з інвалідністю особи. Детальний перелік медичних показань, що дають право на одержання державної соціальної допомоги на дітей-інвалідів віком до 16 років, читайте в Наказі Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства фінансів України №454/471/516 від 08.11.2001.
У міжнародних правових документах, державних законодавчо-нормативних актах соціального спрямування багатьох країн існує загальновживаний термін – «Children with Special Needs». Це поняття застосовується до дітей-інвалідів, дітей із незначними порушеннями здоров’я, соціальними проблемами та навіть обдарованих дітей. Як бачимо, визначення цього терміну суттєво відрізняється в Україні й закордоном.
В освітніх законах та нормативно-правових документах України стосовно дітей з особливими потребами часто можна зустріти такі визначення: «діти-інваліди та діти з вадами розумового або фізичного розвитку», «діти, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку», «діти з обмеженими можливостями здоров’я» тощо.
Наведені визначення сприяють формуванню негативної характеристики для дітей, які мають певні особливості здоров’я. По-перше, це шкодить самій дитині, бо значно занижує її самооцінку, а по-друге, викликає відчуженість як однолітків, так старших людей. Методика роботи з такими дітьми добре описана в книзі Юлії Найди й Оксани Таранченко «Хто такі діти з особливими потребами: відмінності розвитку та навчальної діяльності дітей з особливими потребами в процесі навчання».
Слід також зазначити, що не завжди інформація про стан здоров’я дітей з інтернатних закладів, яка значиться в їхніх документах, відповідає дійсності. Це пов’язано з двома основними причинами: відсутністю фахівців та небажанням деяких інтернатів відпускати дітей на виховання в сім’ї. На жаль, такі випадки непоодинокі, тому кандидати в усиновлювачі, опікуни, прийомні батьки та батьки-вихователі мають про це знати й використовувати своє право на додаткове медичне обстеження дитини.
Справді, на порталі «Сирітству – ні!» багато дітей з особливими потребами, але основна їх потреба – це любляча родина, мама й тато, які зможуть про них піклуватися.
В Україні, на відміну від міжнародної практики, термін «діти з особливими потребами» поширюється лише на дітей, у яких визначаються порушення психофізичного розвитку. У Законі «Про основи соціальної захищеності інвалідів України» подано тлумачення особливих потреб, що виникають у зв’язку з інвалідністю особи. Детальний перелік медичних показань, що дають право на одержання державної соціальної допомоги на дітей-інвалідів віком до 16 років, читайте в Наказі Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства фінансів України №454/471/516 від 08.11.2001.
У міжнародних правових документах, державних законодавчо-нормативних актах соціального спрямування багатьох країн існує загальновживаний термін – «Children with Special Needs». Це поняття застосовується до дітей-інвалідів, дітей із незначними порушеннями здоров’я, соціальними проблемами та навіть обдарованих дітей. Як бачимо, визначення цього терміну суттєво відрізняється в Україні й закордоном.
В освітніх законах та нормативно-правових документах України стосовно дітей з особливими потребами часто можна зустріти такі визначення: «діти-інваліди та діти з вадами розумового або фізичного розвитку», «діти, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку», «діти з обмеженими можливостями здоров’я» тощо.
Наведені визначення сприяють формуванню негативної характеристики для дітей, які мають певні особливості здоров’я. По-перше, це шкодить самій дитині, бо значно занижує її самооцінку, а по-друге, викликає відчуженість як однолітків, так старших людей. Методика роботи з такими дітьми добре описана в книзі Юлії Найди й Оксани Таранченко «Хто такі діти з особливими потребами: відмінності розвитку та навчальної діяльності дітей з особливими потребами в процесі навчання».
Слід також зазначити, що не завжди інформація про стан здоров’я дітей з інтернатних закладів, яка значиться в їхніх документах, відповідає дійсності. Це пов’язано з двома основними причинами: відсутністю фахівців та небажанням деяких інтернатів відпускати дітей на виховання в сім’ї. На жаль, такі випадки непоодинокі, тому кандидати в усиновлювачі, опікуни, прийомні батьки та батьки-вихователі мають про це знати й використовувати своє право на додаткове медичне обстеження дитини.
Справді, на порталі «Сирітству – ні!» багато дітей з особливими потребами, але основна їх потреба – це любляча родина, мама й тато, які зможуть про них піклуватися.
