ДЕФІЦИТ БАТЬКІВСЬКОЇ ЛЮБОВІ. НЕПОМІТНІ (АБО ДУЖЕ ПОМІТНІ) НАСЛІДКИ У ДОРОСЛОМУ ЖИТТІ
Спеціалісти програми «Сирітству – ні!» Фонду Ріната Ахметова рекомендують прочитати татам і мамам статтю психолога Михайла Литвака про вплив дефіциту батьківської любові на подальше життя людини.
Дефіцит батьківської любові. Як оцінити, є він чи ні? Коли у дитини замало іграшок, усе зрозуміло. Це видно, іграшки можна потримати в руках, оцінити їхню вартість і кількість. Батьківська любов, як і почуття в цілому, нематеріальна й проявляється у формі якихось вчинків, слів, набуваючи різних форм.
Батьки та їхня підтримка дуже важливі для дитини у будь-якому віці. Брак любові у зовсім маленькому віці формує в дитини відчуття недовіри до світу в цілому. У трохи старшому віці брак батьківської любові й підтримки обертається залежністю, несамостійністю, інфантильністю.
Нестача любові у ще старшому віці обертається невірою у свої сили й можливості, відчуттям провини за все. У молодшому шкільному віці брак любові загрожує комплексом неповноцінності й апатією до навчання та праці. У підлітковому віці дефіцит адекватної батьківської любові й підтримки створює складнощі з самовизначенням, розумінням себе. Зрештою, загальна ізольованість дитини, внутрішня самотність так само бере коріння в брак батьківської любові.
Коли я говорю про нестачу, маю на увазі саме форму батьківської любові. Я не сумніваюся в тому, що батьки люблять свою дитину. Але саме форма, в якій вони цю любов виявляють, може бути невідповідною на тому чи іншому етапі або не відповідати тій чи іншій ситуації. І тоді у дитини не з’являється можливість цю любов отримати й увібрати. Наприклад, любов у формі присоромлення заради виховання гідної особистості або у формі гіперопіки у великих кількостях дуже погано засвоюється дітьми й швидше створює дефіцит, ніж наповнює.
Для того, щоб заповнити емоційний голод і «скинути нервозність», діти знаходять якісь об’єкти (або батьки їх пропонують), замінники батьківської любові. Комп’ютерні ігри, соцмережі, переїдання, тютюнопаління, відхід у фантазії та інше. Це формує залежну поведінку, коли замість живого теплого, але недоступного батька (з якихось причин) дитина вибирає неживий, але цілком доступний об’єкт.
Від того, як батьки люблять дитину, формується її власне ставлення до себе. Хлопчик чи дівчинка вчиться ставитися до себе – любити або ненавидіти, частіше сварити себе, відчувати себе винуватим, взагалі не звертати уваги на свої бажання й потреби тощо.
Дитина, позбавлена любові, тобто не та, яку сварять або опікують, а та, яка взагалі втратила надію на тепло від батьків, вчиться «залежності навпаки». Тобто їй настільки самотньо й боляче, що вона до себе взагалі не підпускає, щоб не бути «покинутою» знову. У неї багато недовіри й страху і в той же час внутрішнього бажання, щоб її любили. У дорослому віці такі діти можуть бути нерозбірливі у зв’язках.
«Покинута» дитина, яка не отримує любові в потрібній формі, може гніватися, протестувати в найрізноманітніших (часто незрозумілих батькам) формах, може відчувати сильну хронічну депресію, яка розтягується в деяких випадках на кілька років.
Неможливо заповнити дефіцит любові, який уже є. Те, чого не надали колись, уже не даси зараз. Можна, звичайно, програвати ситуації й уявляти, як би ви все поміняли тоді, або як добре було б… Але, тим не менш допомога можлива тільки з «теперішнього».
Наприклад, через усвідомлення того дефіциту, який є, і розуміння, як ви його зараз заповнюєте (їжа, алкоголь, трудоголізм, залежні відносини тощо), що ви думаєте про себе, як ставитеся до себе, чого позбавляєте. Що вас не влаштовує в цьому? Що можете змінити, а де глухий кут, і вам потрібна допомога?
До речі, про психологічну допомогу написано багато книжок, але жодна з них не замінить адекватної терапії, у якій ви навчитеся розуміти себе й приймати себе так само, як і жодна з іграшок не здатна замінити маминої або татової присутності в житті дитини.
