Чи потрібно мати власне житло, аби прийняти дитину в родину?
Досить часто спеціалісти програми «Сирітству – ні!» Фонду Ріната Ахметова чують від потенційних усиновителів про те, що нібито не можна прийняти дитину в сім’ю, якщо не маєш права власності на житло. Тож ми вирішили розвінчати цей міф і пояснити, які довідки щодо житла потрібно подавати в службу у справах дітей, аби отримати статус кандидата в усиновителі, опікуни, прийомні батьки, батьки-вихователі.
У Постанові Кабінету Міністрів України від 8 жовтня 2008 року №905 «Про затвердження Порядку провадження діяльності з усиновлення та здійснення нагляду за дотриманням прав усиновлених дітей» та в Постанові Кабінету Міністрів від 24 вересня 2008 року №866 «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов’язаної із захистом прав дитини», які регулюють питання усиновлення та встановлення опіки відповідно, вказано, що для отримання статусу треба подати копію документа, що підтверджує право власності або користування житловим приміщенням. Тобто володіти житлом не обов’язково. Наприклад, довгостроковий договір оренди житла є документом, що підтверджує право користування житловим приміщенням.
У Постанові Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2002 р. №565 «Про затвердження Положення про прийомну сім’ю» вказано, що в разі утворення прийомної сім’ї прийомні батьки беруть за плату прийомних дітей на власну житлову площу за наявності відповідних санітарно-гігієнічних та побутових умов (належного стану житлового приміщення, необхідної житлової площі, належного санітарного стану, наявності необхідних меблів, побутової техніки та інших предметів тривалого вжитку, наявності умов для проживання, виховання та розвитку дитини).
А от у Постанові Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2002 р. №564 «Про затвердження Положення про дитячий будинок сімейного типу» прописано, що орган, який ухвалив рішення про створення дитячого будинку сімейного типу, позачергово надає батькам-вихователям індивідуальний житловий будинок або багатокімнатну квартиру за нормами, встановленими законодавством. Саме такі законодавчі норми змушують місцеві адміністрації дуже ретельно підбирати батьків-вихователів. Тому зазвичай дитячі будинки сімейного типу створюються на базі прийомних сімей, де батьки вже мають досвід одночасного виховання багатьох дітей.
У Постанові Кабінету Міністрів України від 8 жовтня 2008 року №905 «Про затвердження Порядку провадження діяльності з усиновлення та здійснення нагляду за дотриманням прав усиновлених дітей» та в Постанові Кабінету Міністрів від 24 вересня 2008 року №866 «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов’язаної із захистом прав дитини», які регулюють питання усиновлення та встановлення опіки відповідно, вказано, що для отримання статусу треба подати копію документа, що підтверджує право власності або користування житловим приміщенням. Тобто володіти житлом не обов’язково. Наприклад, довгостроковий договір оренди житла є документом, що підтверджує право користування житловим приміщенням.
У Постанові Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2002 р. №565 «Про затвердження Положення про прийомну сім’ю» вказано, що в разі утворення прийомної сім’ї прийомні батьки беруть за плату прийомних дітей на власну житлову площу за наявності відповідних санітарно-гігієнічних та побутових умов (належного стану житлового приміщення, необхідної житлової площі, належного санітарного стану, наявності необхідних меблів, побутової техніки та інших предметів тривалого вжитку, наявності умов для проживання, виховання та розвитку дитини).
А от у Постанові Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2002 р. №564 «Про затвердження Положення про дитячий будинок сімейного типу» прописано, що орган, який ухвалив рішення про створення дитячого будинку сімейного типу, позачергово надає батькам-вихователям індивідуальний житловий будинок або багатокімнатну квартиру за нормами, встановленими законодавством. Саме такі законодавчі норми змушують місцеві адміністрації дуже ретельно підбирати батьків-вихователів. Тому зазвичай дитячі будинки сімейного типу створюються на базі прийомних сімей, де батьки вже мають досвід одночасного виховання багатьох дітей.
