ЧОМУ ПОЧУТТЯ СОРОМУ НЕ ВИХОВУЄ, А ШКОДИТЬ?
Спеціалісти програми «Сирітству – ні!» Фонду Ріната Ахметова завжди намагаються висвітлювати на порталі корисні теми для батьків. Сьогодні ми розберемося, чому почуття сорому не допоможе виховувати дитину, а тільки шкодить їй.
Спочатку варто розібратися, що об’єднує в собі сором. Насамперед це страх, гнів, нелюбов до себе. Через сором хочеться провалитися крізь землю, зникнути. Людина ладна багато дечого зробити, аби не відчувати його.
Присоромити – один із найпростіших способів змусити дитину слухатися. Власне, сором і формується з метою примусити її дотримуватися певних прийнятних культурних та соціальних норм. Але совість і самоконтроль починають функціонувати ближче до 7 років, а 2–3-річна дитина ще не може приймати всі ці обставини й стримувати свої природні бажання.
Абсолютно безглуздо присоромлювати дошкільнят, особливо в такій формі: «Як тобі не соромно? Навіщо ти розбив мою улюблену вазу?» А навіщо було лишати її в доступі дитини? Малюку в цій ситуації не соромно, оскільки він ще не розуміє, які соціальні норми порушив, але йому лячно бачити ваш гнів.
Риторичні запитання «Навіщо? Чому?» вносять ще більше паніки, адже не зрозуміло, що відповідати на них. Розбив, бо хотів гратися м’ячем, не розрахував відстань до вази, поцілив у неї, вона впала й розбилася, а потім було вже запізно щось виправити.
Єдине, чого хоче дитина в такій ситуації, це сховатися від усіх, щоб ніхто не знайшов. А її страх, як відомо, блокує всі пізнавальні й розумові процеси. Дитина, яку постійно присоромлюють, швидше навчиться брехати.
Основне виховне завдання батьків, котрі мають дітей від 2 до 7 років, вчити, а не карати. Не потрібно кричати на дитину, розповідати, яка вона незграбна, краще пояснювати, як треба було вчинити, показувати правильні шляхи, робити разом.
При правильному вихованні у дитини має сформуватися почуття відповідальності за свої вчинки. Вина відрізняється від сорому насамперед тим, що це не «я поганий, негідний, жахливий, мені немає місця серед людей», а «я хороший, але зараз зробив погано, та це можна виправити». Відчуваючи провину, можна вибачатися. З людиною, яка вміє визнавати свою провину, хочеться продовжувати стосунки, миритися.
Із сорому немає виходу. Сором – останній кордон оборони, те що стримує від зовсім ганебних вчинків.
У вини є каяття. Коли людина стає старшою, то має брати на себе зобов’язання й відповідати за них. Вина – це печаль, співчуття, жаль, що зробили комусь боляче. Саме на цю обставину треба робити наголос, пояснюючи дитині, у чому її проступок. «Ти забув про мамине прохання, хоча погодився їй допомогти. Мама дуже засмутилася, коли прийшла з роботи й побачила, що квартира неприбрана». З цієї ситуації є швидкий і легкий вихід: «Вибач, мамо, я зараз усе зроблю!» «Що ж ти за поганець такий? Мама цілими днями на роботі вбивається, щоб у тебе все було, а ти навіть з дивана встати не можеш, аби їй допомогти» – це шлях в нікуди.
Батьки повинні розуміти кілька важливих нюансів:
1. Присоромлювати малюка – тільки лякати його. Він не усвідомлює, що ви від нього хочете. Пояснюйте простими словами, називайте дії й емоції, вчіть.
2. Совість, як внутрішній моральний регулятор, формується ближче до семи років.
3. Почуття сорому з’являється у зрілої людини. Це найпотужніший обмежувач, який утримує від аморальних вчинків. Використовувати його для корекції поведінки дитини дуже жорстоко.
4. Поясніть дитині, що не завжди і не все, що про неї говорять, має змусити її змінитися.
Сподіваємося, ця стаття стане корисною для вас і допоможе виховувати свідомих дітей без застосування методів присоромлення.
