БАТЬКИ В ШОЦІ: 10 НАЙКРАЩИХ ДУМОК З КНИЖКИ ПО БРОНСОНА ТА ЕШЛІ МЕРРІМЕН

Ви, мабуть, помічали, що методи виховання, які застосовували батьки, вас виховуючи, чомусь не діють на ваших дітей. Але чому? Тому що світ змінюється, людство еволюціонує, минулі, традиційні виховні методики втрачають свою актуальність. Змінилися самі діти, їхня поведінка та потреби, причини брехні та агресії. Спеціалісти програми «Сирітству – ні!» Фонду Ріната Ахметова рекомендують батькам ознайомитися з фрагментами з книги «Батьки в шоці» журналістів, авторів статей про науку виховання дітей По Бронсона та Ешлі Меррімен, аби дізнатися про найцікавіші дослідження науковців у галузі вікової психології з найгостріших проблем виховання. 

Інстинкти і не-інстинкти 

Справжній інстинкт, такий собі біологічний драйв, що вмикається, є шаленим імпульсом ростити та захищати свою дитину. (…) батьки, що очікують поповнення, можуть покладатися на ці імпульси, проте як краще виховувати, вони мають здогадатися самі. Інакше кажучи, наші «інстинкти» можуть бути настільки помилковими, тому що вони не зовсім є інстинктами. «Виховальний шок» — термін, що зазвичай уживається, коли мова йде про паніку, поширену серед молодих батьків, коли так званий чарівний фонтан знань ніяк не вмикається. 

Зворотна дія похвали 

Звичайно, дитина особлива. Однак нове дослідження припускає, що, коли їй про це сказати, це її зруйнує. Це нейробіологічний факт.(…) Чому дитині, яка перебуває на вершині учнівського рейтингу, так бракує впевненості в собі, аби енергійно братися за виконання рутинних шкільних завдань? Протягом кількох десятиліть було зазначено, що великий відсоток обдарованих учнів серйозно недооцінюють власні здібності. Отже, відчуваючи нестачу власної компетентності, вони занижують планку та менше очікують від самих себе. Вони недооцінюють важливість зусиль та переоцінюють ту кількість допомоги, яка їм потрібна від батьків.(…) Присвоївши дитині мітку «розумна», ви її не вбережете від низьких показників. Насправді саме це і може їх спричинити. (…) Нарешті у фінальній стадії відмови від незмістовної похвали я зрозумів: не говорячи сину, що той розумний, я залишаю за ним право робити висновки про власний інтелект. 

Втрачена година 

По всьому світі діти стали на одну годину менше спати порівняно з тим, що було 20 років тому. Ціна за це – нижчі показники IQ-тесту, погіршення емоційного стану, синдром порушення активності і уваги, а також ожиріння. (…) Оскільки мозок дитини розвивається до 21 року і до того ж переважно уві сні, втрата цієї години може мати показний вплив саме на мозок дитини, а не дорослого. (…) Нестача сну ослаблює здатність нашого організму добувати глюкозу з крові. Без цього потоку базової енергії префронтальна кора, відповідальна за так звану виконавчу функцію мозку, страждає більше за інші частини нашого мозку. Серед цих виконавчих функцій є функція побудови та налаштування думок на досягнення цілей, передбачення результатів, а також сприйняття наслідків дій. Звідси виходить, що втомлені люди мають проблеми з імпульсним управлінням, а тому такі абстрактні цілі, як навчання, поступаються місцем розвагам. 

Чому діти обманюють? 

Ми можемо скільки завгодно цінувати чесність, однак дослідження невблаганні — більшість класичних стратегій зі сприйняття правдивості лише сприяють тому, аби наші діти ставали вправнішими брехунами. (…) Дослідження, у яких спостерігали за дітьми, коли ті були вдома, виявили, що чотирирічні діти кажуть неправду раз на дві години, тоді як шестирічні — раз на годину. Кілька дітей були винятками. За даними цих же досліджень, 96% усіх дітей говорять неправду. більша частина випадків брехні — спроба приховати провину. Учені виявили, що менш ніж 1% випадків батьки використовують ситуацію для того, аби поговорити про брехню. Батьки засуджують погане діяння, але ніяк не провальну спробу його приховати. З дитячої точки зору, вони ніяк не постраждали від цієї невдалої спроби брехні. 

Ранній розвиток 

Справжній розумовий розвиток не вписується в рівні лінії розвитку. Він характеризується раптовими стрибками та грубими відступами назад, що теж потрібно пережити. Нам необхідно в самих себе запитати, чому взагалі ця ідея з вибором обдарованих дітей у такому ранньому віці здається нам привабливою. Ця система була винайдена для того, аби переконатися, що по-справжньому талановиті діти будуть помічені та виховані. Натомість система раннього тестування інтелектуальних здібностей відкидає більшість дітей і багато з тих, які дійсно обдаровані, навіть не потрапляють у поле зору. 
 

Ефект братів і сестер 

Фрейд помилявся. Шекспір мав рацію. Чому насправді воюють рідні брати і сестри? Згідно з популярною теорією, діти, які мають братів чи сестер, повинні краще вміти знаходити спільну мову з іншими, ніж дитина, яка не має нікого. Однак це не так. Можливо, помилка тут полягає в тому, що ці взаємодії з іншою дитиною вважають чимось лише позитивним. Може бути, що правда полягає в протилежному — діти від таких контактів отримують не менше поганих навичок, ніж хороших. (…) Чи сперечаються брати і сестри за батьківську увагу? Вчені опитали 108 пар рідних дітей з Колорадо, через що саме вони сперечаються. Увага батьків була десь на останньому місці. Лише 9% дітей зазначили, що сперечаються через конкуренцію чи намагаються визначити чия правда. 78% старших дітей і 75% молодших сказали, що причиною більшості бійок між ними було спільне користування речами. 

Наука підліткового бунту 

Згідно з результатами роботи Дарлінг, 96% підлітків зізналися в брехні батькам. В іншому дослідженні говориться, що відмінники не брешуть менше, статистика таких дітей не сильно відрізняється від решти. Також не зменшує кількості неправди і зайнятість дитини, навіть коли в неї перенапружений графік. Як виявилося, жодна дитина не буває настільки зайнятою, аби не порушити кілька правил. (…) Шукати допомоги в батьків — значить автоматично визнати, що вони не достатньо дорослі, аби впоратися самостійно. Підліткам психологічно дуже важко розповідати батькам про свої проблеми. Для них природно мати певні питання, що не стосуються батьків. 

Коли дитина чудово ладнає з іншими 

Чому сучасний підхід до виховання дітей не зміг виростити покоління ангелів? Кілька років тому спеціаліст з агресії у дітей дошкільного віку Джеймі Остров та експерт з впливу медіа Дуглас Джентіл проводили дослідження про вплив телепрограм на поведінку дітей. (…) Чим більше діти дивились освітні програми, тим більш агресивними в стосунках вони були (недопускання когось до гри або просто ігнорування дитини, відмова у дружбі, брехня про іншу дитину — тобто все, що містить у собі направлену атаку на самі стосунки). Це проглядалось сильніше, ніж зв’язок між жорстокістю по ТБ і фізичною агресією. Виявилось, що 96% усіх дитячих програм містять вербальні образи та приниження, в середньому по 7,7 рази за один епізод. 

Дослідження в галузі вікової психології 

Більшість наукових досліджень не підпадають під параметри медіа. Принаймні у галузі науки про дитячий розвиток ніколи не було моментів, коли б можна було вигукнути: «Еврика!» і які б підходили під визначення серйозного наукового прориву. (…) Нові істини не з’являлися після кожного нового дослідження, вони, радше, окреслювалися поступово, інколи протягом десятиліть, повторюючи та доповнюючи одна одну, беручи щось від інших наук. у результаті багато важливих ідей були просто у нас перед очима, вибудовуючись протягом минулих десяти років. Як суспільство, ми так і не розпізнали в них істину. 

Міф про вдячність 

Вчені дізнались, що діти не будуть відчувати вдячність, поки не усвідомлять про всі ті вигоди, що вони мають у житті, три важливі речі: вони не випадкові, мають свою ціну та є корисними. Вчені захотіли побачити, як можна розвинути в дітях вдячність. (…) Проте, різні вправи з вдячності під час експериментів не давали бажаного ефекту. Виявляється, дітей з сильною потребою в автономії та незалежності могло дестабілізувати те, наскільки вони залежать від дорослих. До цього в них уже могло скластися враження, що дорослі керують ними, як маріонетками, — контролюють, що вони їдять, що вивчають та ін. Їхнє відчуття незалежності могло бути ілюзією, але ця ілюзія необхідна для психологічного балансу та майбутнього розвитку справжньої незалежності. Отже, у таких дітей нестача вдячності може підтримувати ілюзію, ніби вони самі контролюють своє життя.