10 РЕЧЕЙ, ЯКІ ПОТРІБНО СКАЗАТИ ДИТИНІ, ЩО ПЛАЧЕ

«Якщо є сльози — трапилося лихо». Адже це перша думка, яка спадає на думку батькам, коли вони знаходять малюка в сльозах. Фахівці програми «Сирітству — ні!» Фонду Ріната Ахметова радять запам’ятати 10 фраз, які точно допоможуть заспокоїти дитину, що розхвилювалася.

Не секрет, що коли ми чуємо, як наші діти плачуть, ми почуваємося вкрай дискомфортно. Просто згадайте, наскільки вам стає тривожно, коли ваше маля плаче без видимих причин.

Ми знаємо, що головний спосіб комунікації новонародженого з навколишнім світом — це плач, і ми розцінюємо плач як вказівку на те, що щось має бути негайно виправлено. Але як тільки дитина починає ходити й говорити, ми очікуємо, що вона висловлюватиме свої емоції так, як і ми, дорослі, а не так, як вона звикла це завжди робити, — тобто за допомогою плачу. 

Що сказати, якщо дитина плаче 

Дослідження показують, що наш мозок запрограмований негайно реагувати на плач дитини: плач змушує нас бути уважними й готовими допомогти — причому негайно! Дитина, що плаче, запускає в нас реакцію «боротьби або втечі», наше серцебиття частішає і підштовхує нас до невідкладних дій… навіть якщо ця дитина чужа. 

Отже, ми маємо відреагувати на плач дитини, але яким чином?

Малюк, що плаче, не обов’язково сумує. Для багатьох малюків, які ледь навчилися ходити, плач не завжди є наслідком смутку — це просто їхній спосіб відреагувати на будь-яку емоцію. Малюки можуть плакати від гніву, роздратування, збудження, хвилювання, розгубленості, тривоги й навіть від щастя. Біда в тому, що їм не вистачає вербальних здібностей та усвідомлення своїх почуттів, щоб пояснити, що вони відчувають. Тому питаючи їх: «Що трапилося?», ви рідко отримаєте продуктивну відповідь. Говорячи «Не плач!» або «Перестань ревти!», ви лише ускладнюєте собі життя.

Ви можете вважати, що, спонукаючи дитину перестати плакати, ви тим самим оберігає її (і своє серце) від болю, але коли ви кажете малюкові «Перестань ревти!» або «Не плач!», він лише переконується, що ви не розумієте, що він відчуває. Тому його плач у відповідь стає ще гучнішим і наполегливішим.

Говорячи дитині «Припини!», ви тим самим кажете йому, що його емоції неважливі або не мають права на існування. Незалежно від того, наскільки тривіальною може здатися вам причина плачу, ваша нездатність визнати, що діти відчувають у даний момент, позбавляє вас обох можливості навчитися, як переживати й опрацьовувати емоції в більш позитивному ключі. 

Наша мета як батьків і вихователів незалежно від того, наскільки складним це може здатися, полягає в розвитку систем емоційної саморегуляції дитини — але ми можемо зробити це лише тоді, коли виявимо співчуття та розуміння. 

Як би це не здавалося привабливим, не відволікайте! 

Для багатьох із нас відволікання є основним інструментом емоційного арсеналу. Припустивши, чим ми можемо відволікти малюка від того, що викликало плач, ми можемо спільними зусиллями припинити його. Усі ми махали улюбленою іграшкою перед залитим сльозами обличчям чи співали веселі пісеньки крізь зуби в момент повного розпачу! На жаль, відволікання позбавляє нас можливості поспілкуватися з дитиною та навчити її тому, як упоратись зі своїми емоціями. Звичайно, якщо малюк розплакався, тому що побився за іграшку з іншим карапузом, відволікти дитину, запропонувавши їй заміну, цілком підхожий спосіб. 

Але якщо дитина плаче, тому що ви допомогли їй зав’язати шнурки на черевиках, а вона хотіла зробити це самостійно, спроба відволікти призведе лише до того, що вона почне плакати голосніше й натхненніше, щоб ви нарешті її почули.

Іноді відволікання спрацьовує, але часто лише як свого роду «емоційний пластир». Воно не здатне навчити дитину, як упоратися з подібною ситуацією чи емоцією в майбутньому. 

Що ж казати? 

Наступного разу, коли ви зіткнетеся з дитячим плачем, спробуйте спочатку заспокоїтися самі. Якщо ви розсерджені, роздратовані або напружені, усе, що ви скажете, лише посилить стрес. 

Зробіть глибокий вдих або два, зосередьтеся на тому, що відбувається у вашому тілі (ваше серце, можливо, б’ється трохи швидше, щелепи стиснуті, ви можете відчувати напругу в м’язах), а коли ви будете готові, говоріть якомога нижчим голосом: 

1. «Я на твоєму боці. Я допоможу тобі». Навіть якщо дитина скаже, що їй не потрібна ваша допомога, вона хоче переконатися, що ви поруч, у відповідний момент.
2. «Я бачу, що тобі важко». Ця проста фраза дає дитині зрозуміти, що ви чуєте, бачите її та співчуваєте їй. 
3. «Я розумію, що ти засмучений / розчарований / тобі сумно / тривожно / ти щасливий». Адже переживати емоції — це те, що робить нас людьми! 
4. «Це справді було дуже сумно/неприємно/прикро». Визнайте дійсність події, яка викликала сльози в дитини. Це допоможе їй зрозуміти, що саме запустило негативну реакцію, і розібратися, що робити далі. 
5. «Давай зробимо перерву». Це дасть дитині зрозуміти, що іноді треба відпустити ситуацію, щоб заспокоїтися. Дитина може бути втомленою чи надміру збудженою, або просто їй потрібно трохи заспокоїтися, посидівши в тихому, спокійному місці, перш ніж повернутися до того, чим вона займалася. 
6. «Я люблю тебе. Ти в безпеці». Це зміцнює ваш зв’язок із дитиною, а не розділяє вас. Дитина може обійняти вас, притулитися до вас або тримати вас за руку, щоб відчути, що ви насправді допоможете їй. 
7. «Тобі допомогти? / Хочеш спробувати ще раз?» Дуже часто, коли дитина плаче від роздратування, їй потрібно або допомогти впоратись із завданням, або спробувати виконати завдання ще раз, можливо, зі сторонньою допомогою. Запитайте її, але не наполягайте, що вона хотіла б зробити. Це розширює можливості вашої дитини, допомагаючи їй відчувати себе важливою та значною. 
8. «Я чую, що ти плачеш, але я не знаю, що тобі потрібно. Ти можеш допомогти мені зрозуміти?» Навіть якщо дитина не зможе з першого разу пояснити, чому вона плаче, ваше запитання дасть їй шанс потренуватися в цьому.
9. «Пам’ятаю, коли ти…» Хоча ця техніка може здатися схожою на відволікання, допомагаючи дитині згадати випадки, коли вона відчувала себе щасливою та умиротвореною, це налаштовує її мозок на раціональні судження. Намагаючись переконати малюка, який перебуває у вкрай емоційному стані, — однаково, що вести переговори з крихітним диктатором. Діти не готові прислухатися до голосу розуму, коли вони почуваються безпорадними, розсердженими, сумними чи змученими. 
10. «Давай придумаємо рішення разом». Зрештою, ми хочемо допомогти своїм дітям розвинути навички вирішення проблем. Придумайте рішення, яке допоможе дитині навчитися опрацьовувати емоції та подивитися на ситуацію об’єктивно.