Знайдіть мені батьків!

«Добрий день мене звати Іван мені 21 рік. Я сирота, живу в інтернаті в Житомирській області», - так Ваня почав свого листа.

Хлопець написав нам на сторінку СИРІТСТВУ – НІ! у фейсбуці. Ми зателефонували йому і дізналися, що вже сім років Ваня мешкає в інтернаті, що на Житомирщині.
Іван переконаний, що життя в закладі – це життя в неволі, тому попросив друга написати від його імені.

21-річний хлопець просить знайти йому батьків і «якщо можна, брата і сестру». Ваня каже, що хоче спілкуватися з іншими людьми, працювати і навіть комусь допомагати.

«Дуже хочу мати нову родину, хочу мати нормальне життя, хочу мати добрих батьків. Також, якщо можна, брата і сестру. Я хочу допомагати, бо я знаю що в родині треба помічник. Хочу дуже всім своїм серцем мати добру родину, щоб можна розуміти один одного. Мені так скучно сидіть в інтернаті, хочу мати свободу щоб робить добро», - написав Іван.

Хлопець розуміє, що з юридичного боку він вже не дитина, та все ж сподівається знайти близьку по духу сім’ю.

Вихованці інтернатів до нас звертаються не часто. Втім, поступово, завдяки інтернету,  діти, що живуть в закладах, починають самостійно говорити вголос про те, що життя в чотирьох стінах їм здається ненормальним і недостойним.

На превеликий жаль, діти-сироти і навіть батьківські діти – такі, що через особливості розвитку або здоров’я , потребують побутового обслуговування і реабілітаційних послуг, не мають доступу навчатися у звичайних школах.

Коли такі діти закінчують інтернат, після 18 років залишаються жити у відділені для молоді при дитячому будинку або інтернаті. Коли їм виповнюється 35 років, їх переводять в інтернат для дорослих або престарілих людей.

СИРІТСТВУ - НІ!