ЗАПИТАННЯ ПСИХОЛОГУ: Булінг у школі. Як допомогти дитині?

Психологи Гуманітарного штабу Ріната Ахметова продовжують відповідати на онлайн-запитання мешканців Донбасу й переселенців, яким необхідна консультація. Найактуальніші з них публікуємо на нашому сайті.

Запитання: 2014 року я, мій чоловік і 9-річний син змушені були виїхати з рідного дому. Жили в невеликому містечку Луганської області. Нам довелося поміняти кілька міст. Ми з чоловіком намагалися знайти роботу. Син за останні роки поміняв 3 школи. 7 місяців тому ми приїхали в Запорізьку область і вирішили там залишитися. Перед кожною новою школою син дуже нервував, йому досить складно приживатися в новому колективі. Але, згодом, ситуація зазвичай налагоджувалося, і все було добре. Також було і цього разу. Але, різниця в тому, що дитина так і не звикла до нової школи. Більш того, у мене є підозри, що однокласники його недолюблюють. Кілька разів із початку навчального року, ми купували синові нове шкільне приладдя. Спочатку він говорив нам, що втратив то пенал, то папку, а це зовсім на нього не схоже. Востаннє зізналася, що це хлопчики однокласники відбирають у нього речі і рвуть, ламають їх. Нещодавно помітила, що в одній із соціальної мереж, у якій мій син зареєстрований, з’являються написи, які відверто ображають його (однокласники-хлопчаки пишуть). Як мені правильно вчинити в цій ситуації. Чи варто втрутитися або він зможе адаптуватися згодом?

Відповідь Марини Сорокіної, координатора Психологічної служби Гуманітарного штабу Ріната Ахметова:

У ситуації, яку ви описали, залишати дитину наодинці з виниклими труднощами не можна в жодному разі. Поради типу «Дай здачі, ти ж чоловік» або «Нічого, все обійдеться» зміцнять в дитини думку про те, що по допомогу їй  звертатися немає до кого.

Можливо, вашому синові довелося зіткнутися з таким явище, як булінг. Булінг – це цькування дитини колективом. На жаль, у наших школах досить часте явище. Водночас не обов’язково весь клас виступає в позиції агресора, серед однокласників зазвичай є й мовчазні свідки того, що відбувається. Булінг може проявлятися, як у формі агресивного переслідування дитини (чи то фізичне насильство, чи психологічне), так і в цілковитому ігноруванні. Останнім часом булінг дістався й до соціальних мереж.

Хто може стати жертвою булінгу? Найчастіше це сором’язлива, тиха, спокійна дитина, яка не вирізняється фізичною силою. Найчастіше це діти, які відрізняються чимось від решти колективу. Це може бути ставлення до навчання, причому і тихого «ботаніка», і запеклого «двієчника». Виділяється зовнішність. Незвичайний одяг або поведінка. Занадто висока або навпаки низька самооцінка. Часом діти відкидають новенького в колективі.

Що робити батькам? Як допомогти своїй дитині?

1. З вашого звернення зазначила, що син не дуже виходить із вами на відвертий контакт. Важливо спробувати встановити емоційний зв’язок із дитиною. Для цього постарайтеся поговорити із сином про те, що відбувається. Скажіть йому про те, що ви на його стороні й готові йому допомогти впоратися із ситуацією.
2. Зверніться до класного керівника, проясніть ситуацію й запевніть викладача в тому, що ви рішуче налаштовані захищати свою дитину. Якщо класний керівник «відмахується», йдіть до директора.
3. Зверніться по допомогу до шкільного психолога. Насамперед, фахівець допоможе розібратися в причинах виниклої ситуації й може надати психологічну допомогу вашому синові.
4. Якщо ситуація має затяжний характер, потрібно зустрітися з батьками призвідників, а краще зібрати батьківські збори. На зборах ваша мета – домовитися з іншими батьками, і виробити загальні стратегії.
5. Запасіться терпінням. Найчастіше одного візиту до школи буде недостатньо. Не втрачайте контакт із сином, і щодня цікавтеся, як пройшов його день.
6. Чи варто змінювати школу? У крайньому разі. Якщо всі способи випробувані, а ситуація продовжує залишатися без змін. справа в тому, що в іншій школі проблема може відновитися, так і власне переведення не може повністю позбавити дитину від нападок однокласників. адже ви говорили про те, що в соцмережах вашого сина ви бачили прояви булінгу.
7. Пам’ятати, що такого роду проблему неможливо вирішити лише на рівні дітей. Це має бути спільною роботою дітей, батьків, вчителів і психолога.

У будь-якому разі, найважливіше, щоб дитина відчувала підтримку і включеність батьків. Це додасть сил, впевненості самій дитині. У батьків буде ясна картина того, що відбувається.

Не залишайте ваших дітей у складних ситуаціях! Будьте поруч. Дайте знати дитині, що дім – це місце, де її люблять, приймають такою, якою вона є, і що батько в потрібний момент обов’язково виявиться поруч!

***

Поставити онлайн-запитання психологу можна тут.