Заповнити порожнечу в душі. Історія з книги «Донбас і Мирні»
Ми продовжуємо знайомити читачів з героями унікальної фотокниги «Донбас і Мирні». До неї увійшло 11 історій: про біль і страждання. Про згорілі будинки й обвуглені надії. Про мужність і героїзм, що проявили мирні жителі, які постраждали внаслідок воєнних дій на Донбасі. Наступна історія – про тих, кому вже немає дороги назад.
«Мамо, ми дуже сумуємо та чекаємо».
А вона не любить ці розмови. Хоча дочка знову й знову вмовляє її переїхати. Галина Огарок просто не може без рідної землі. І вона тримається за неї, коли триматися вже немає сил...
Щоб не їхати далеко від рідної напівзруйнованої бомбардуваннями Красногорівки, що в Донецькій області, Галина Герасимівна вирішує зупинитися в Будинку ветеранів в Новомихайлівці. З такими ж, як і вона, мирними. І їй, можна сказати, таланить – жінку приймають як свою. Ну і що, що до лінії фронту всього шість кілометрів.
Ця війна зводить їх під одним дахом. Будинок стає затишним житлом для багатьох людей похилого віку-переселенців. Їм тут є і про що поговорити – майже всі вони пам'ятають не одну війну. І за чим посумувати – у кожного своя сумна історія. Але понад усе тут цінують людське тепло. Адже саме воно заповнює порожнечу в душах людей, яким вже немає дороги назад.
Галина Герасимівна постійно думає про домівку. Часто дивиться фотографії рідних – це все, що у неї залишається від колишнього життя. Молиться, щоб її діти та внуки ніколи не відчули цієї порожнечі.
