З надією на мирне життя: допомога жителям села Тоненьке

П’ятий рік Фонд Ріната Ахметова допомагає вижити людям у прифронтовій зоні. Зараз Гуманітарний штаб – найбільша програма Фонду – доставляє продуктові набори для 85 населених пунктів, розташованих поблизу лінії розмежування.

Серед них – прифронтове село Тоненьке Ясинуватського району. Тут люди щодня потерпають від обстрілів, багато хто виїхав після початку бойових дій. У тих, хто залишився, здоров’я після початку збройного конфлікту сильно похитнулося. Даються взнаки найважчі переживання. Різко зросла кількість інфарктів та інсультів. Щоранку в сусідів перекличка, щоб дізнатися, чи живі.

«Сусід виходить і кричить: «Ти живий?» Виходжу, відгукуюся. Ось така в нас перекличка! Прожив день, і слава Богу», – розповідає пенсіонер Володимир Марченко, мешканець села Тоненьке.
Володимир Марченко після початку бойових дій село не покидав, каже, відсидівся в підвалі. Вижив, та здоров’я вже не повернути – переніс два інсульти.

«Перший схопив мене, а за тиждень другий, повторний», – розповідає Володимир Марченко. Його дружина Галина за останні роки перенесла два інфаркти.

У Тоненькому немає ні аптеки, ні медпункту, ні нормальних доріг. На все село – єдина крамниця. Продавець Олена Шевченко одна з небагатьох, хто має постійну роботу.

«Роботи немає, транспорту немає. Важко!» – зітхає Олена.

Два роки тому снаряди знищили в Тоненькому фермерське господарство, де працювало приблизно сто місцевих жителів.

«На цьому місці під час обстрілу загинув охоронець. Осколком прямо в серце вбило. У другого охоронця серце не витримало, помер удома», – сказала Олена Шевченко.

У розорені війною села гуманітарну допомогу регулярно доставляє Фонд Ріната Ахметова.

«Велике спасибі, що не забуваєте нас, людей у біді, – дякує Галина Марченко, мешканка Тоненького. – Коли в нас тут мир настане й усе буде добре, ми всім селищем, напевно, зберемося і зробимо бенкет на весь світ».

Біда та війна поріднили жителів Тоненького. Вони швидше прощають образи, гостріше відчувають біль. І не пускають у свої серця почуття безвиході. І попри все не втратили надії, що настануть кращі часи.