Яким батькам діти зможуть довіряти? Складові здорової прив’язаності. Відповідь психологині Людмили Ібрагімової

Програма «Рінат Ахметов ‒ Дітям. Сирітству ‒ ні!» продовжує спілкуватися з фахівцями соціальної сфери на різні теми щодо протидії сирітству.

Нам важливо, щоб наші користувачі не тільки були обізнані в соціальних питаннях (відновлення процесів опіки чи усиновлення), але й постійно вдосконалювали власні знання з психології та базових принципів успішного батьківства.

На тренінгу від Фонду Ріната Ахметова, що відбувся 29 липня 2022 року, сімейна психологиня і тренерка Людмила Ібрагімова говорила про базові складові, при яких дитина починає довіряти батькам, а також чому це вкрай важливо для сім’ї.

‒ Батьки, особливо ті, які не мали досвіду виховання дитини-сироти, побоюються, чи будуть дітки їх любити і довіряти їм? Чи це може бути назавжди чи на певний час?

Дитина спочатку ходить стривожена, замкнена, не йде на руки, не хоче, щоб до неї хтось підходив чи торкався. У цьому немає нічого дивного, так зазвичай відбувається спочатку.

І тут, як правило, спостерігаються два варіанти розвитку подій:

1) якщо у дитини була сформована прив’язаність до того, у попередній родині, то вона дуже швидко адаптується;

2) якщо у дитини не була сформована прив’язаність, батькам треба багато терпіння й часу, аби допомогти сформувати базові складові: надійність, передбачуваність та чуйність. Це зменшить рівень напруги, який виникає з моменту потрапляння дитини в нову родину.

Сформована здорова прив’язаність ‒ це своєрідна подушка безпеки від батьків, яка оберігатиме дитину все її подальше життя.

СКЛАДОВІ ФОРМУВАННЯ ПРИВ’ЯЗАНОСТІ

Тож як повинні поводитися батьки для того, щоб сформувалася здорова прив’язаність? Поведінка батьків та відношення до дітей повинні мати такі складові:

- надійність ‒ дитина впевнена або має надію, що батьки підтримують її будь-де і завжди будуть на її боці, і навіть коли всі відвернуться, то батьки залишаться поруч з нею (фрази-помічники: “Я на твоєму боці”, “Я завжди буду з тобою”);

- передбачуваність ‒ дитина знає, що за будь-яких умов батьки залишаться батьками, а вона ‒ їх донею/сином. Дитина знає, що за будь-яких умов більше не повернеться назад у дитбудинок чи інший заклад, а житиме у середовищі, що її розвиває (фрази-помічники: “Ти ‒ наш син, а ми ‒ твої батьки”, “Я тебе не зраджу”, “Буду з тобою стільки, скільки це буде потрібно”, “Я тебе захищаю”, “Я створюю для тебе вільний простір, який розвиває”);

- чуйність ‒ батьки добре відчувають дитину, постійно нагадують і доказують дитині, що вона для них важлива, що є повага й розуміння. Так, батькам може щось не подобатися у поведінці дитини, але це не означає, що вони не поважають дитину як особистість (фрази-помічники: “Я тобі співчуваю”, “Відчуваю, як тобі прикро/боляче”, “Звернись по допомогу, і я завжди допоможу”).

Коли дитина відчуває увесь цей спектр, у неї формується здорова прив’язаність. З її допомогою дитина буде долати будь-які складнощі життя, і вона працюватиме тільки на благо дитини.

ЯК ФОРМУЄТЬСЯ НЕЗДОРОВА ПРИВ’ЯЗАНІСТЬ

Але, на жаль, прив’язаність не завжди є здоровою. У деяких сім’ях вона має неправильну форму ‒ або якогось спектра не вистачає, або він замінений чимось деструктивним. У такому випадку, коли трапляються негаразди, прив’язаність не допомагає дитині, вона не стає подушкою безпеки.

Найчастіше прийомні батьки, опікуни та усиновителі беруть до себе дітей з неправильно сформованою прив’язаністю. Тому перші роки доводиться працювати над тим, щоб сформувати довіру, здорову прив’язаність, яка є фундаментом подальшого розвитку особистості дитини.

ДОДАТКОВІ “ПІДКАЗКИ” ДЛЯ БАТЬКІВ

Зверніть увагу на деякі підказки для батьків-усиновителів/опікунів, які допоможуть пришвидшити формування здорової прив’язаності.

1. Корисно знати, з яким “багажем” прийшла нова дитини: травми, умови життя тощо.

2. Важливо те, як ми зустріли дитину, ‒ щоб вона відчула прийняття, повагу, чуйність, бажання взаєморозуміння.

3. Треба мати велике терпіння.

4. Дуже важлива доросла позиція батьків. Сім’я ‒ це ієрархія. Ми не на одному рівні з дітьми. Батьки ‒ це не подружки й друзі, а дорослі люди, що несуть відповідальність і приймають важливі рішення. Іноді підлітки намагаються забрати у батьків ці функції. Вони хочуть контролювати, хочуть приймати рішення, і тоді завдання батьків ‒ дати зрозуміти, що тільки батьки ‒ головні в родині, тільки батьки відповідають за дітей перед Богом, суспільством і самими дітьми.