Як живе усиновлена дитина? Чим займається і про що мріє - у новому проєкті “Я - усиновлена: відверто про головне”

Давайте знайомитися!

Мене звати Влада, мені 16 років. Я живу в Києві, разом з батьками, братиком і сестричкою у великій квартирі. В нас новий район з великими будинками, поруч багато супермаркетів і ще є метро, тому дуже зручно тут жити.

Я хожу в 10 клас, але, якщо чесно, вчитися не дуже люблю. Намагаюся отримувати оцінки, які б не засмучувати батьків. Адже у мене перед очима приклад - старша сестричка Аліса. Вона відмінниця, все про все знає, хоче бути генетиком і рятувати світ від бід та лиходіїв.

То я ще не дуже готова рятувати світ, але в мене теж є власні мрії. Наприклад, мрію вивчити іспанську мову, бо вона мені дуже подобається за звучанням. І ще вступити до медичного коледжу, щоб бути професійним масажистом з дипломом медика, і робити людям масаж.

Рік тому в мене з’явилося нове хоббі - гра на укулеле - маленькій гітарі. Спочатку пальці боліли, а потім нічого, звикла. Повезло, що в мене є чудовий вчитель. Ми навіть записали разом, на двох гітарах, одну пісню. Там я співаю і граю на укулеле, а вчитель підігрує на електрогітарі. Взагалі, в мене супер-батьки. Не дають розслабитися. Постійно кудись нас ведуть, до якихось заходів долучають, щоб ми не нудьгували.

Кажуть, що ми - надзвичайна родина, бо нас усиновили. Але я думаю, що ми надзвичайна родина не тільки через усиновлення. У нас добрі, хоча й строгі, батьки. В нашій родині - усі разом, є мир і злагода.

Коли мене питають, що я відчуваю, коли кажу, що усиновлена. То, якщо чесно, нічого. Батьки не відрізняють усиновлених від біологічних. Єдине, згадую, коли нас знімали журналісти - про те, що ми взяли під опіку ще молодшого братика Петрика, то потім однокласники казали: “Вау! Клас!!”. Ніхто не “булить”, як буває в інших школах, де не знають про усиновлення. Тому вважаю, що мені пощастило.

Можливо у вас є запитання до мене? Пишіть у коментарях на Фейсбук сторінку https://www.facebook.com/SirotstvyNet