“Я завжди мріяла мати багато діток, але прийомною мамою мене зробила доля”. Історія мами ДБСТ Ірини Сербіної. Щасливі історії сімей

ДБСТ Ірини Сербіної існує з 2007 року, але брати до себе діток родина почала ще раніше. “Якщо порахувати, у нас 22 дітей, і 15 внуків,” - каже щаслива прийомна мама.

“Прийомною мамою я стала випадково”

Ірина Павлівна каже, що вперше зіткнулася із системою влаштування дитини в сім’ю у 16 років. “Коли раптово померла моя старша сестра, я взяла до себе свого племінника, тому можна сказати, що прийомною мамою я стала випадково, силою долі, - згадує мама. - Тоді ми ще жили у Слов’янську. Коли вийшла заміж, ми з чоловіком купили будинок у Святогірську та переїхали. Тут залишаємося і досі. Тут є все для життя - мальовничі місця, школа, добрі сусіди.

“Ми працювали в інтернаті і бачили, чим ці дітки живуть” Ми з чоловіком завжди хотіли багатьох діток, мріяли про близнюків, але за медичними показниками не змогли це реалізувати. Як кажуть, шляхи Бога поступові. Ми працювали в інтернаті, і на власні очі бачили зруйновані долі сиріт. Знали, чим вони дихають, як себе поводять, про що мріють. Рішення взяти їх до себе і організувати прийомну родину прийшло поступово. Ми просто почали забрати, спочатку одного, потім другого… Коли у 2007 році їх вже стало 15, серед них були і декілька немовлят, я залишила роботу в закладі, і стала прийомною мамою.

“Нікому не відмовили”

Зараз навіть не пам’ятаю, коли в нас було 10 дітей. Їх завжди набагато більше. Але порахувати складно, бо в деяких документи ще оформлюються, чи щось ще. Ми з чоловіком робили все, щоб дитинка залишилася в нас. Не уявляємо іншого життя. Я навіть ніколи не використовую слово “прийомні”, для мене вони усі - рідні.

Взаєморозуміння зі школою не вистачає

Хоча суспільство не завжди нас розуміє, особливо у школі. Душа болить за безглуздий булінг з боку однокласників, їхніх батьків та вчителів… Так, це діти з травмами, але вони - теж ДІТИ, і мають усі права на навчання і краще життя. Але кожен день я змушена комусь наводити докази, що мої діти - нормальні, просто їх не треба гнобити, відрізняти та тикати пальцями. Це засмучує. Якби оточення приймало їх толерантно, жити усім було б набагато спокійніше.

Допомога Фонду

Сім’я Сербіних товаришує з Фондом Ріната Ахметова вже багато років. “Все почалося тоді, коли Фонд запровадив допомагати прийомним сім’ям та ДБСТ будувати та облаштовувати домівки, - згадує Ірина Павлівна. - Пам’ятаю, які ми були щасливі, що Фонд обрав нас одними з п’яти ДБСТ, яким надали кошти на будівництво. Спочатку нам запропонували дім у Донецьку, але ми не хотіли переїжджати зі свого Святогірська. Тоді ще ніхто не уявляв, що буде війна, і Донецьк буде захоплений. Ми дуже любили наше мальовниче місто, і не хотіли його залишати. Фонд пішов нам на зустріч і допоміг добудувати нашу велику хату. Коли почалася війна, Фонд і тут не залишив нас поза увагою, надавав потрібну допомогу. І зараз, щороку ми отримуємо подарунки на Новий Рік. Це завжди дуже приємно!”

Відео про родину Сербіних:

https://dopomozhemo.tv/ru/video/Bolshaia-semia-Serbinykh