Вижити всупереч. У свої 8 років донеччанин Ваня вже знає, і що таке хвороби, і що таке війна…
Гуманітарний Штаб Ріната Ахметова закупив препарати для 8-річного хлопчика з Донецької області, який із народження страждає на ДЦП та епілепсію.
Ми розмовляємо з Тетяною Жакот, мамою Вані, під звуки канонади. Авдіївка знову під обстрілами. «Ми вже за звуком визначаємо, що й куди летить», — каже Таня. Ось так і живуть. Працюють. Народжують. Тетяна — медсестра місцевого пологового будинку. За час бойових дій надивилася всякого: і в підвалах із пацієнтками сиділи, і народжували в коридорі, під звуки пострілів. «Сьогодні ось декількох виписали, і ще двоє до пологів готуються. Життя триває».
У Тетяни своя історія битв. За сина. Ваня Жакот з’явився на світ із діагнозом ДЦП і майже одразу впав у кому. Родова травма. Лікарі вмовляли змиритися й не оплакувати. Але мати не здавалася, вимагала належної уваги до дитини, відвідувала, молилася. І через 3 тижні син отямився. «Лікарі досі не вірять, що ми видерлися. До нас ще тоді в лікарню студентів-медиків водили. На екскурсію», — ділиться Таня.
Відтоді Ваня переніс операцію на нирці й кілька епілептичних нападів. Батьки оберігають сина, ретельно стежать за його здоров’ям, розвивають фізично. Йому необхідна довічна підтримка протиепілептичними препаратами. Нападів допускати не можна, інакше дуже складно буде відновити попередній стан хлопчика.
Але з початком бойових дій пошуки препаратів перетворилися на величезну проблему. Сім’я завжди купувала їх самостійно, не сподіваючись на чиюсь допомогу. Але й Тетяна, і її чоловік — співробітники держпідприємств, зарплату отримувати перестали. І Ваніну пенсію з інвалідності теж. І так вже 3 місяці. А в родині є ще молодша дочка, 5-річна Софія.
«Ми живемо за рахунок того, що росте на городі. І гуманітарка рятує. Крупами із сусідами ділимося, з борошна сама хліб печу. Коли немає продуктів — ще можна якось викрутитися. Але «живих» грошей немає, і ліки не купиш. Ми завжди робимо запаси, але вже й вони закінчилися. Почала питати в донецьких колег, в обласній дитячій лікарні, аптеках, але в області такі препарати зараз дефіцит», — розповідає Тетяна.
У пошуках виходу, сім’я вирішила звернутися до Гуманітарного штабу Ріната Ахметова. «Я потелефонувала на гарячу лінію. Мене вислухали, прийняли заявку. І вже через 2 тижні ми отримали ліки. Спасибі Вам величезне за допомогу. Так приємно, коли про нас не забувають, і всіма сила намагаються допомогти», — дякує Тетяна.
Сім’я рідний дім покидати не збирається. Ваня займається з учителями вдома. Любить математику, легко розв’язує задачки. Разом із сестричкою Сонею вони стійко переносять те, що відбувається. «Ми дітям спокійно пояснюємо, що відбувається, казок не вигадуємо. Коли вони бачать колону танків і чують стрілянину в селищі, не панікують, питають, що робити. Ми прийняли рішення залишатися, поки це можливо. Для Вані переїзди не бажані. Ми — українці, корінні донеччани, все життя прожили тут. Це наша земля, і ми в цій війні не винні», — впевнена Тетяна.
