Від усиновительки до мами ДБСТ: скільки ж треба сил на таку самопожертву? Блог Анастасії Білоусової, фахівця програми "Рінат Ахметов - Дітям. Сирітству - ні!"
Програма “Рінат Ахметов ‒ Дітям. Сирітству ‒ ні!” постійно розповідає про життєві історії людей, які взяли у свою сім’ю дітей на виховання. Це не тільки усиновителі, але й опікуни, батьки-вихователі, батьки прийомних сімей та ДБСТ. На порталі Sirotstvy.net з 2009 року було завантажено 420 історій таких родин ‒ це безмежний досвід та поле для досліджень! Усі 12 років фахівці програми продовжують цю добру традицію. Приємно відзначити, що завдяки публікаціям та сюжетам новин на телеканалі “Україна” наших батьків вже впізнають на семінарах, тренінгах чи у сімейних базах відпочинку, просять сфотографуватися, обмінюються контактами. Так наша програма поступово здійснює свої цілі, одна з яких ‒ підтримувати батьків, допомогати їм знаходити позитивне й корисне коло для спілкування.
Не секрет, що сім’я утримується силами батьків, психологічне вигорання яких призводить до катастрофічних наслідків. Кожен фахівець служб у справах дітей наведе вам декілька прикладів, коли батьки не витримували навантаження. І якщо у випадках з ДБСТ ‒ це проблема, але не катастрофа, то у випадках усиновлення ‒ це дійсно є катастрофою. Поясню тим, хто тільки починає занурюватися у тему протидії сирітству. ДБСТ (дитячий будинок сімейного типу) та прийомна сім’я ‒ тимчасові форми. Якщо батьки не витримують і звільняються, то дітей переводять у інші сім’ї або знаходять інших батьків. Успішний досвід такого переведення ‒ ДБСТ Ільницьких. Тетяна та Олег переїхали зі Львівщини до Києва, щоб замінити подружжя, яке звільнилося через вигорання.
Але якщо не витримують усиновителі, то це ‒ справжня катастрофа. Адже усиновлена дитина ‒ це все одно що біологічна дитина, і відповідальність за неї повністю лежить на батьківських плечах. Одну з таких історій нам вдалося записати у вигляді роботи над помилками ‒ жінка погодилася говорити, аби зменшити хоч трошки відчуття провини. Історія скасування усиновилення
Валентина з чоловіком усиновили трирічного хлопчика, але згодом виявилося, що дружина вагітна, почалися негаразди і родина повернула дитину до закладу. Дійсно, це велике горе ‒ і для батьків, і для дитини. Служба у справах дітей добилася адміністративного покарання усиновителів ‒ вони перераховуватимуть кошти від свого сукупного доходу на рахунок дитини до досягнення нею 18 років. Додам, що до того ж сім’я ‒ на межі розлучення. Справжня катастрофа і горе...
Нещодавно ми почули історію, яка дуже збентежила, бо поєднує в собі й усиновлення, і прийомне батьківство.
Подружжя усиновило двох дітей, все йшло добре, всі були щасливі. Згодом батьки вирішили взяти ще дітей. Служба запропонувала їм пройти навчання і очолити ДБСТ. Усиновителі пройшли курси, і вже через пів року в них було 2 усиновлених та 4 прийомних дітей. Власна домівка виявилася маленькою, довелося переїхати в інший дім, незатишний, старий, але великий і на краю іншого села.
Пів року тому в ДБСТ відбулося поповнення ‒ підліток 16 років, який вже двічі до того був засуджений за тяжкі злочини. Підліток нехтує режимом ДБСТ та зауваженнями батьків, погрожує іншим дітям. З того часу життя усиновителів стає адом. Мама майже щодня плаче, тримається тільки на таблетках, нещодавно викликали швидку, тато ледь тримається на ногах від втоми.
Усиновителі дуже жалкують, що взагалі очолили ДБСТ, хочуть написати заяви на звільнення, але не роблять це тільки з однієї причини ‒ діти на це не заслуговують! “Не розумію, що я неправильно зробила? ‒ плакала мама. ‒ Адже у нас все було добре! Поки не з’явився новий підліток... Мені здається, йому геть не потрібна родина, він і сам поневіряється, і нас вже замучив. Коли ми шукали допомоги від служби, нам чесно сказали: “Його ж ніхто більше не хоче брати! Куди ми його?”. Можливо, нам не треба було очолювати ДБСТ, ми ж були щасливими усиновителями...”.
Експерти програми “Рінат Ахметов ‒ Дітям. Сирітству ‒ ні!” говорять, що ситуація типова і періодично виникає. І причин тому декілька.
Перша причина ‒ це психологічне перевантаження батьків. Раніше прийомні батьки спочатку очолювали прийомні родини (брали до 5 дітей), а лише через декілька років ставали батьками ДБСТ (брали до 10 дітей). Зараз такого поступового переходу немає, і в тому – ціла проблема. Батьки, які наважилися на подвиг, змушені справлятися з перевантаженням самотужки.
Друга причина ‒ брак кваліфікованих фахівців служб, які повинні допомагати та підтримувати.
Третя причина – нажаль, деякі підлітки 16+ насправді не дуже і хочуть жити спокійним сімейним життям ДБСТ, як не прикро про це казати. Згадую слова одного батька з десятирічним досвідом виховання підлітків: «Перед тим, аби взяти підлітка, я задаю ключове запитання – чи дійсно ти хочеш жити в родині? Адже в нас є свої правила, режим, обов’язки один перед одним. Якщо – так, то запрошую до нас, але якщо ні – то ні»…
Програма “Рінат Ахметов ‒ Дітям. Сирітству ‒ ні!” психологічно підтримує усиновителів, які стали ДБСТ, аби тільки зберегти родину. Але ситуація дуже складна. Прийомним батькам в регіонах дуже важко. Їм доводиться розраховувати тільки на власні сили, добре знати законодавство, щоб відстоювати власні права. На одній тільки любові далеко не поїдеш.
Але що робити, коли досвіду ще немає? Є тільки велике серце і бажання допомогти дітям. І чому цей досвід набувається настільки важко - ось у чому запитання….
