«Важко бачити дитину з пораненнями від вибуху»: гендиректор лікарні «Охматдит» довірив свою історію Музею «Голоси Мирних» Фонду Ріната Ахметова

У перший місяць повномасштабної війни саме до найбільшої дитячої лікарні країни «Охматдит» доправляли поранених дітей з Києва та передмість. Про надання допомоги під обстрілами, врятованих дитлахів та найважчі моменти у роботі генеральний директор лікарні Володимир Жовнір розповів Музею «Голоси Мирних» Фонду Ріната Ахметова.

«24 лютого ми визначилися, що лікарня буде працювати незалежно від війни. Усі ми, весь персонал, будемо робити все можливе, щоб надавати допомогу в першу чергу дітям, а в другу тим, хто її потребував», — розповідає Жовнір.

Складнощі були майже у всьому, від можливості доїхати на роботу й додому до отримання медикаментів та харчів. Деякі працівники швидко опинилися в окупації. У когось були діти, яких немає з ким залишити. Хтось не прийшов з інших причин. Найскладніше було налаштувати роботу так, щоби лікарня збереглася як колектив, як місце, куди можна звернутися за допомогою, за порятунком здоров'я та життя.

Операційний блок був на найвищому поверсі старої будівлі. В перші дні її обстрілювали, потім поряд і над будівлею вибухали ракети. Стало зрозуміло: треба щось змінювати, щоби допомога не переривалася навіть під час обстрілів. Зробили нові операційні зали та нові місця для обстежень у підвалах. Розробили методику сортування та лікування поранених дітей. Найкоротший шлях пацієнта від дверей лікарні до операційної складав 10 хвилин: з обстеженням і повним планом дій. 

«Найважчими були перше надходження дитини з кульовим пораненням у стані клінічної смерті та першої померлої дитини. Емоційно дуже важко бачити дитину з пораненнями від вибуху. Дітей, у яких на очах вбили батьків. Але я ж лікар. Як і всі наші лікарі. Усі вони вистоювали і надавали гідну допомогу. Жодній дитині ми не ампутували кінцівки. Усі, окрім тих перших двох діточок, були виписані», — ділиться Жовнір.

Лікар вважає, що досвід, який набуто під час війни, треба використовувати задля перемоги й миру. Заради того, щоби діти були живі й здорові, щоби не гинули їхні батьки. Щоб українці були найсильнішою, найкращою нацією. 

«Під час війни я став ще добріший. Бачу дитину і хочеться їй все віддати. Бачу маму з дитиною — хочеться допомогти. Хочеться, щоби педіатри були педіатрами. Не військовими, а звичайними, які опікуються матусями та дітками», — зізнається Володимир. Дивіться та слухайте його історію за посиланням bit.ly/3B3p1BV

Свою історію Володимир Жовнір довірив Музею «Голоси Мирних» Фонду Ріната Ахметова. Це наймасштабніший у світі архів історій мирних мешканців України, які постраждали від війни. Архів Музею налічує вже понад 30 000 історій.

Кожна історія важлива. Розкажіть свою! Поділитися історією можна так:
— напишіть вашу історію на власній Facebook-сторінці з хештегами #Голоси_Мирних #розкажіть_свою_історію та запросіть друзів долучитися;
— скористайтеся чат-ботом t.me/civilvoicesmuseum_bot у Telegram;
— відвідайте портал Музею https://civilvoicesmuseum.org/ та натисніть «Розповісти історію» праворуч зверху;
— зателефонуйте на безкоштовну гарячу лінію 0 (800) 509 001