Як росія знищує українські міста та чому важливо зберігати пам’ять про пережите: у Києві відбулася публічна дискусія «Місто як ціль війни»
Урбіцид, життя людей під постійною загрозою та документування воєнного досвіду стали головними темами зустрічі, організованої Музеєм «Голоси Мирних» Фонду Ріната Ахметова. Публічна розмова «Місто як ціль війни» відбулася 30 жовтня в Музеї історії міста Києва. Захід відкрила презентація другого тиражу видання «Щоденника Катерини Савенко».
«Для нас це велика честь і радість. Щоденник Каті має велике значення навіть для тих, хто живе в цій війні. Це історія про любов, мрію, надію, людей, але передусім – про її тверде бажання бути суб’єктом, зберігати себе. Зараз ми активно рухаємося вперед: уже маємо домовленості з видавництвами щодо видання англомовної та німецькомовної версій щоденника», – пояснила Наталія Ємченко, голова наглядової ради Фонду, яка стала модераторкою публічної дискусії.
Серед експертів до розмови долучилися психологиня Олена Вознесенська, історик і дослідник пам’яті Антон Лягуша та художник Антон Логов. У фокусі дискусії – поняття урбіциду – стратегії російських окупантів у війні проти України. Антон Лягуша пояснив, що зараз відбувається знищення міст не лише як фізичного простору, а й як спільноти. Оскільки міста – це не тільки будівлі та інфраструктура, це також спогади, емоції, сусідство й щоденне життя людей.
«Найбільший удар для міста – це удар по ритму життя та спільнот. Системне та цілеспрямоване знищення Києва, Сум, Чернігова та інших міст робиться ворогом для того, щоб переписати потім історію цих міст, окупувати, відбудувати і сказати, завжди тут була росія. Тому саме пам’ять має стати наративом, який ми вибудовуємо в собі, як в нації», – зазначив Антон Лягуша.
За його словами, саме пам’ять є своєрідним орієнтиром для майбутніх поколінь, що допоможе суспільству зберегти власну ідентичність. Велику роль у цьому відіграє мистецтво, яке перетворює біль і особисті переживання на глибокі художні образи. Прикладом такого мистецького осмислення є «Щоденник Катерини Савенко» – особисте свідчення мешканки Маріуполя про перші тижні російської облоги міста. Видання вийшло за підтримки Фонду Ріната Ахметова та Групи Метінвест.
За словами Антона Логова, унікальність щоденника в тому, що він не лише фіксує трагедію, а й передає людський досвід, переживання та здатність людини бачити прекрасне навіть у найскладніших обставинах.
«Там речення, які тебе вбивають, як кулі, тобто вистрілюють в тебе, тому що Катя це пережила, це не придумано. Вона найкращі людські якості проявила. Тому ця правда так заходить», – говорить художник.
Учасники публічної розмови також обговорили психологічні наслідки урбіциду для людей, про те, як формується здатність пристосовуватися до життя в умовах небезпеки та значення взаємної підтримки.
Від самого початку російської агресії у 2014 році Фонд Ріната Ахметова збирав, а нині зберігає свідчення людей про війну та пережитий досвід. Нині архів Музею «Голоси Мирних» налічує вже понад 145 тисяч історій, зокрема близько 12 500 свідчень маріупольців. Кожна історія – частина літопису країни й особиста розповідь людини, яка має бути почута та збережена для майбутніх поколінь.
