“У дитини, яку я хочу усиновити, є важкі “діагнози”. Я не хочу відмовлятися, але лякаюся, чи впораюся… Що робити?” Відповідь на запитання користувачів порталу

На портал “Рінат Ахметов - Дітям. Сирітству - ні!” щодня надходять нові запитання. І деякі з них - особливо важливі.

Так, Уляна Соколюк поділилася з нами: “Мені дуже сподобалася дитина, яку я побачила на вашому порталі. Але після першої зустрічі з дитиною лікарі та соцпрацівники сказали мені, що в неї важкі “діагнози”, які “ на все життя (наприклад, ФАС). Мені дуже хочеться забрати цю дитинку, але я лякаюся, що можливо із-за браку досвіду, не впораюся із цими діагнозами. Що ви порадите?”

Відповідь на це запитання програма “Рінат Ахметов - Дітям. Сирітству - ні!” отримала у експерта, корекційного педагога Наталії Липовець.

- Уляно, це дуже серйозне запитання, і я вам за нього вдячна. Для всебічного розгляду такої проблеми треба розумiти двi речi. Перше: дитина, яку залишила рiдна мати, у будь-якому разі має психологічну травму i э дитиною з особливими потребами. Друге: діагнози бувають з органічними ушкодженнями мозку, i без таких ушкоджень.

Тепер розглянемо додатковi аспекти навколо питання щодо усиновлення дитини з особливими потребами.

Перший аспект - ступень готовностi сім'ї.

Коли сiм'я приймає рiшення взяти дитину з дитячого будинку, це завжди виклик i завжди вчинок без будь-якої гарантії. Якщо у майбутнiх батькiв э страх наявностi психiчного дiагнозу у дитини, скорiш за все ця родина ще не готова до усиновлення. Кожна доросла людина (майбутнiй батько, мати) має тi чи iншi страхи, як правило, не логiчнi. Перш, нiж стати опорою для прийомної дитини, треба самому бути вiльним вiд зайвих хвилювань. Саме для розумiння психологічної готовностi сім'ї (або окремої особистостi) до батькiвства, існує Школа психологічної пiдготовки при соцiальних центрах нашої держави. Слiд уважно вивчати рекомендації спеціалістів Школи щодо психологiчного стану кожної окремої людини.

Загальний погляд щодо готовностi стати усиновлювачем може бути таким: якщо у дорослого вiдсутнi навички впевненного досягнення своїх особистих цiлей, то виховувати дитину з дитячого будинку йому буде складно, а подекуди i неможливо.

Впевненість дорослого має бути підтверджена конкретними досягненнями в особистому просторi (навчаннi, роботi, вирiшеннi побутових проблем)

• "я це зробив" (конкретна дiя) - замiсть намiру "я знаю, як це робити";

• "в мене були такi обмеження (...), i для їх подолання я виконав такi дiї (...) та отримав такий результат(...)"

Отже, конкретнi досягнення людини, сім'ї свiдчать про навички майбутнiх батькiв подолати труднощi виховання дитини з особливими потребами.

Другий аспект - складнiсть дiагнозiв дитини.

Органiчнi ушкодження психiки ми можемо побачити при знайомствi i спiлкуваннi з дитиною. Не думаю, що для виявлення середнiх i тяжких порушень розвитку мозку потрiбнi особливi знання.

Достатньо бути просто уважними до поведiнки малюка.

• Координацiя рухiв, яка свiдчить про стан психiчного здоров'я будь-якої людини, великої чи маленької. Спостерігайте за рухами дитини пiд час прогулянки, цього достатньо. Зрозумiлi i логiчнi рухи, вiдповiдно до завдання або гри, говорять про добрi прогнози.

• Мова. Розумiння зверненої до дитини мови, бажання комунiкацiї з однолiтками, реакції дитини на звернення дорослого, - всi цi поведiнковi навички характеризують стан психічного здоров'я.

Якщо рухи чи мова дитини викликають у вас занепокоєння, необхідно звернутися за додатковою консультацією до спеціаліста (лiкаря з психiатрiї або неврології) i поставити конкретнi запитання.

Тобто, дитина з дитячого будинку може мати потребу тiльки в корекцii поведiнки, i бути без органiчних пошкоджень мозкової дiяльностi. Такая дитина потребує значної уваги при адаптації в сiм'ю. Aле вже протягом першого року життя у сім'ї, при дотриманні здорових умов життя та доброзичливого спiлкування з оточенням, зрозумiлих правил виховання, вона буде мати коректну поведінку, робити досягнення у навчаннi та розвиватися вiдповiдно вiку.

Якщо дитина все ж таки має органічні ушкодження мозку (наприклад, середню розумову відсталість), то ii також можна виховувати досить добре. Перед такою дитиною не потрібно ставити великих цiлей у навчаннi, достатньо базових навичок читання, письма, рахування.

Завдання батькiв полягає у тому, щоб малеча соцiалiзувалася у суспiльствi, вiльно себе почувала серед однолiткiв, мала впевненi навички самообслуговування, займалася посильною фiзичною роботою i в майбутньому вмiла заробити собi на життя будь-якою з робочих спецiальностей. Тяжкi форми ураження мозку, безумовно, потребують постiйного медичного нагляду, реабiлiтацiї та значно ускладнюють процес життя та виховання дитини з дитячого будинку.

Я вважаю, що такi дiти теж можуть бути усиновленi, бо вони потребують того самого ставлення, що i умовно здоровi дiти. Але для прийняття такої дитини у ciм'ю треба мати достатнi ресурси: моральнi i матерiальнi, чiтко розумiти свої можливостi, зайво не розраховувати на будь-яку пiдтримку.