У Донецьку діти на прогулянці не відходять від дверей бомбосховища далі, ніж на десять кроків — ЗМІ
Журналісти газети «Сегодня» разом із психологами Гуманітарного штабу Ріната Ахметова відвідали бомбосховища, у яких, як і раніше, живе багато донеччан. Психологи пояснили, чому люди не поспішають покидати непридатні для нормального життя бомбосховища й до чого це може призвести. Повний текст статті наводимо нижче.
Кілька місяців тому вщухли вибухи і зменшилися обстріли в Донецьку, але жителі шахтарської столиці так і не оговталися від страшних потрясінь. Багато донеччан досі живуть у бомбосховищах, не маючи сили повернутися у свої будинки — страшно. Разом із дорослими в непристосованих для нормального життя, але таких, здавалося б, безпечних бомбосховищах живуть і діти.
Психологи б’ють на сполох: якщо не повернути дітей у звичайний світ, не провести з ними довгу кропітку роботу, то їхнє подальше життя може скластися сумно. «Є ризик, що і впродовж дитинства, і в дорослому віці людина буде сприймати весь світ як дуже небезпечний, — розповів «Сегодня» психолог Олександр Венгер. — І оскільки відчуття небезпеки буде постійним, то така людина перестане розрізняти справжню й уявну небезпеку. Вона буде жити в постійному очікуванні, що ось-ось почнеться війна. І притупляти свій страх різноманітними способами, не завжди добрими й дієвими, наприклад, алкоголем».
Щоб уникнути таких страшних наслідків, фахівці Гуманітарного штабу Ріната Ахметова під керівництвом Олександра Венгера вчаться працювати з такими дітьми в межах програми «Травма війни». Їхні підопічні живуть у різних кінцях Донецька, але в однакових умовах: бомбосховище, тьмяне світло лампочки, стіл, тапчани замість ліжок, постійна сирість, відсутність сонячного світла і свіжого повітря.
«Нам тут безпечно й ми спокійні за дітей, — каже одна з мешканок «підземелля» Ірина Батура, мама трьох малюків. Разом із десятками інших таких самих мам і дітей вони живуть у Петровському районі Донецька. — Уже звикли за півроку, але діти досі згадують, як поруч страшно стріляло й вибухало. Ми не запустили своїх діток, читаємо, малюємо, займаємося з ними».
Психологи Штабу стверджують: всупереч запевненням батьків, діти вже потребують допомоги фахівців. Один той факт, що на прогулянці діти не відходять від дверей притулку далі ніж на десять кроків, свідчить про зміни в їхній психіці та поведінці. «Вони бояться відійти, бояться, що двері притулку зачиняться і їх не пустять назад. Ми помітили, що жителі ніколи не покидають притулок усі разом, хтось обов’язково залишається чергувати біля входу», — розповіла психолог-волонтер Гуманітарного штабу Ріната Ахметова Наталя Миколаєва. Втім, після спілкування з психологами дорослі погодилися покинути бомбосховище разом із дітьми. «Плануємо за тиждень повернутися у свій будинок, доробити ремонт, зайнятися городом», — поділилася Ірина Батура.
