Тарас Прохасько про проект «Втілення мовного простору роману «НепрОсті» на Яблуницькому перевалі»
- Як ви сприйняли ідею проведення школи? Та загалом ідею архітектурного відтворення будівель містечка Ялівець?
Ідею проведення школи сприйняв радісно, як і запрошення бути гостем на ній. Мені подобається, коли література починає у якийсь спосіб впливати на життя. Зрештою, однією із найголовніших ідей самого роману «НепрОсті» є те, що найбільша рушійна сила, найбільша річ, що веде, - це розказані історії. Історії, що передаються. Тобто розповіді та сюжети дуже впливають на життя світу. Мені дуже подобається, що роман має таке продовження.
- Що, на вашу думку, проект дає учасникам школи?
Думаю, це є така унікальна можливість, власне, побути у такому адекватному місці, разом у певному колі людей попрацювати над своїми баченнями, своїми проектами. Мені здається, що це один із найважливіших взагалі способів навчання у всіх життєвих випадках – бути разом і в такому концентрованому полі обдумувати спільно, подібно. Я думаю, що такий досвід ніколи не забувається; можна забути, що тут було, що ти придумував, але досвід цього відчуття, коли є таке поле ідей, думок, співіснування багатьох людей в одному місці є досить суттєвим.
- Проект певною мірою знаходиться на межі літератури та архітектури. Як ви загалом оцінюєте проекти міждисциплінарного характеру?
Щодо міждисциплінарності проекту, раніше у мене були проекти пов’язані з музикою, тобто у співпраці з музикантами. Зрештою, багато авторів так чи інакше виступають у музичному супроводі. Ще часто тепер вдаються до таких способів співпраці, як тексти до фотографій, або фотографії до текстів. Чи експериментів з візуальним мистецтвом, яке потребує текстуального супроводу. Мені подобається, коли сфери їдуть разом, коли можна бачити, що всі ці стихії є єдині у своїй глибокій суті. І що закономірності і закони для них однакові. І що це просто різні вияви одного якогось великого життя.
- Чи співпали якоюсь мірою створені студентами архітектурні об’єкти із Вашим баченням Ялівця?
Коли я дивлюсь на розроблені студентами плани, макети, клаузури тощо, то я бачу, що я, можливо, і не потребував собі того аж так добре уявляти. Тому що мені досить було щось назвати. Але я бачу, що те, як собі уявили, намалювали і придумали ці люди, воно дуже є відповідне до того, що я би хотів бачити. Як я би міг собі те уявити, якби я був досить фаховим, скажімо, архітектором.
