«Син перестав їсти через стрес»: історія Олени з Сіверськодонецьку увійшла до Музею «Голоси Мирних» Фонду Ріната Ахметова

Початок повномасштабної війни Олена зустріла у Сіверськодонецьку, колишньому Сєвєродонецьку. Для неї це вже друга війна на рідному Донбасі — перша розпочалася ще у 2014 році. Тому, почувши вибухи, жінка спершу не надала їм значення і навіть зранку 24 лютого 2022 року пішла на роботу. Згодом з’ясувалося, що це був її останній робочий день у рідному місті. Свою історію Олена розповіла Музею «Голоси Мирних» Фонду Ріната Ахметова.

Жінка згадує, як разом із батьком стояли на балконі влітку 2014 року, розгублені, не знаючи, що робити: чи виїжджати, чи залишатися у Сіверськодонецьку. Тоді містом лунали численні вибухи, а паніка заважала мислити критично. Постійний стрес та переживання зрештою призвели до того, що серце батька Олени не витримало — у вересні його не стало. Так перша війна на Донбасі забрала в Олени найдорожчу людину ще до того, як почалася друга.

Далі — повномасштабне вторгнення 2022 року. Ці події стали жахливим випробуванням для родини Олени, адже цього разу поруч були син та мама жінки. Щодня вони чули вибухи, спускалися у підвали, ховалися від обстрілів і не знали, що буде завтра.

«Було дуже гучно, гуркіт від снарядів постійний. Обстрілювали не так, як зараз ракети, а були “гради” і якась артилерія. У підвалі було дуже багато людей, умов майже не було. Ми сиділи просто на цеглинах. Так ми просиділи два тижні. Вночі нас обстрілювали, а десь о сьомій-восьмій ранку обстріли припинялися, і ми бігли додому — хвилин п’ять-десять дороги, щоб щось узяти поїсти», — розповідає жінка.

Найважче для Олени було бачити, як стрес вдарив по її сину. Він став замкнутим, пригніченим, відчував постійне напруження та тривогу.
«Син перестав взагалі їсти. За два тижні він перетворився на щепку, міг лише трохи випити чаю або води. Ми намагалися йому щось дати, але він не міг їсти через стрес», — каже Олена.

Виїхати з міста, охопленого вогнем, було надзвичайно важко. Уже в перші дні російські війська атакували залізницю, а всі дороги щільно прострілювалися. Вибратися можна було лише за допомогою волонтерів. Олена домовилася про евакуацію, проте остання ніч у рідному місті стала справжнім пеклом: обстріли не вщухали понад десять годин. Гараж, де Олена ховалася з рідними, був ушкоджений осколками, урятували їх лише металеві двері та міцні стіни.

Дивіться історію Олени: https://bit.ly/476uisD .

Колекція Музею «Голоси Мирних» Фонду Ріната Ахметова налічує вже понад 140 тисяч історій про війну. Це найбільше у світі зібрання свідчень мирних людей, які постраждали від війни росії проти України.

Розкажіть і свою історію — на порталі Музею: https://civilvoicesmuseum.org/  або зателефонуйте на безкоштовну гарячу лінію: 0800 509 001.