Світлана Якімеліна: «Громадяни України усиновлюють і ромських дітей, навіть по двоє, якщо це маленькі діти»

Начальник Служби у справах дітей Закарпатської облдержадміністрації Світлана Якімеліна поділилася з порталом «Сирітству – ні!» Фонду Ріната Ахметова тими напрацюваннями та проблемами, які існують у Закарпатському регіоні при влаштуванні дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, у нові родини.
 
– Світлано Степанівно, розкажіть, будь ласка, які у вашому регіоні тенденції влаштування дітей у сім’ї. Які форми сімейного влаштування превалюють? Яка динаміка у влаштуванні дітей у родини простежується за останні кілька років? Чому, на ваш погляд, це так?

– Щороку в нашій області 350-400 дітей набувають статусу сиріт або дітей, позбавлених батьківського піклування. Як і в усіх регіонах України, переважну їх кількість влаштовують в сім’ї опікунів, піклувальників. І це природно, оскільки опікунські сім’ї – це сім’ї родичів дітей. Як правило, опікунами/піклувальниками виступають бабусі або тітки. Загалом в області за станом на 1 січня 2017 року – 2261 дитина-сирота та позбавлена батьківського піклування. 67% з них виховуються в сім’ях опікунів, піклувальників.

Якщо говорити про тенденції влаштування, зауважу, щороку близько 70-75 дітей усиновлюють. Це досить багато для такої маленької області. Ще однією особливістю є досить великий відсоток статусних дітей, що виховуються в дитячих будинках сімейного типу (ДБСТ) та прийомних сім’ях (ПС). У деяких адміністративно-територіальних одиницях він сягає 27-29%, а то й 40%. Порівняно невеликий відсоток дітей під опікою (загальнодержавний – 72,6%) пояснюється значною кількістю статусних дітей ромської народності, а порівняно велика кількість дитячих будинків сімейного типу – необхідністю влаштування дітей родинними групами.

– Більшість кандидатів в усиновлювачі хоче прийняти в сім’ю маленьку дитину. Чи були у вашій практиці випадки усиновлення підлітків і дітей із великих сімейних груп, де більше, ніж двоє братиків і сестричок?

– Більшість громадян (74%) при зверненні до служб у справах дітей вказують, що бажали б усиновити здорову дитину у віці до шести років, як правило, дівчинку. З іншого боку – 95% дітей, які підлягають усиновленню, – це діти, старші шести років. Якщо врахувати, що серед дітей до шести років є діти з вадами здоров’я, такі, що мають братів/сестер, діти ромської народності, то стає зрозумілим, чому при великій кількості дітей, які підлягають усиновленню, так важко усиновити дитину. При влаштуванні дитини в сім’ю ми намагаємося працювати в найкращих її інтересах та враховувати бажання громадян. Звичайно, усиновлення дітей підліткового віку трапляються, але вони становлять не більше 15% від усіх усиновлень громадянами України. Непоодинокі випадки, коли дітей підліткового віку усиновлюють або опікуни/піклувальники, або батьки-вихователі.

Ще однією особливістю нашої області є усиновлення дітей родинними групами. Минулого року були усиновлені 33 дитини з 13 родинних груп. Уже другий рік поспіль усиновлюють родинні групи, які налічують п’ять дітей з однієї родини.

Кожен випадок цікавий по-своєму, але всіх їх об’єднує одна особливість: буквально через два тижні після усиновлення громадяни вже стільки можуть розповісти про своїх дітей, про їх звички, хвороби, уподобання, улюблену їжу, особливості характеру, що, здається, діти були народжені в цих сім’ях. До речі, досить часто усиновлені діти схожі візуально на своїх усиновителів. Непоодинокі випадки, коли в подружжя після усиновлення народилася біологічна дитина, хоча усиновлювали дитину саме через неможливість мати власних дітей.

На жаль, є і випадки, коли усиновлення скасовують, як правило, це стосується дітей підліткового віку. І про це теж потрібно говорити.

Законодавством України не передбачено обов’язкове навчання громадян, які бажають усиновити дитину. Більшість із них усиновлює дітей, оскільки не має власних. І, справді, батьки готові віддати усиновленій дитині все, що в них є. Вони щиро не розуміють, чому поведінка дитини агресивна, невдячна, зухвала, адже «їй так пощастило в житті» – так вважають усиновлювачі. А дитина просто провокує нових батьків, оскільки її так багато разів обманювали й ображали дорослі, що вона просто боїться полюбити знову й знову розчаруватися. На жаль, у країні відсутня й реальна система підтримки сім’ї, яка була б орієнтована не на кількість наданих соціальних послуг, а на кількість «вирішених» сімейних ситуацій.

– Є в питаннях влаштування дитини, що залишилася без батьківського піклування, у сімейні форми виховання якісь регіональні особливості? Наприклад, у вашому регіоні проживає велика кількість ромських сімей. Чи відображається це на кількості дітей, які потребують нової родини? Усиновлюють українці дітей ромської народності?

– Так, звичайно. Я вже згадувала, що це важлива особливість нашої області. Значна кількість дітей, що перебувають на утриманні в інтернатних закладах, ромської народності. Мовою цифр це 53,5% від загальної кількості дітей, що перебувають на утриманні в інтернатних закладах, або 147 дітей.

Відповідно до законодавства (пункт 42 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов’язаної із захистом прав дитини, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 №866), опікуном, піклувальником призначається переважно особа, яка перебуває в сімейних, родинних відносинах із підопічним, з урахуванням особистих стосунків між ними, можливості особи виконувати обов’язки опікуна чи піклувальника. Враховуючи відсутні доходи та відповідні санітарно-гігієнічні норми в сім’ях ромів, влаштування дітей-ромів під опіку/піклування до родичів або в ромські сім’ї суперечить вимогам законодавства та не відповідає інтересам дітей. Скажу відверто: громадяни України не виявляють великого бажання взяти під опіку або піклування ромську дитину. У той же час, якщо це маленька й здорова дитина ромської народності, її право бути усиновленою реалізується. Громадяни України усиновлюють і ромських дітей, навіть по двоє, якщо це маленькі діти. Старших дітей ромської народності усиновлюють громадяни інших країн.

Ще одна особливість нашої області – це значна кількість статусних дітей, які перебувають у родинних стосунках. Із 218 дітей, які перебувають на утриманні в інтернатних закладах (за виключенням інтернатних закладів Мінсоцполітики), 114 дітей (або 50%), мають братів- сестер, у тому числі 13 родин – по 3 дитини, 4 родини – по 4 дитини і 3 – по 5 дітей. Це, з одного боку, звичайно, ускладнює влаштування дітей до сімейних форм виховання, з іншого – пояснює досить високий відсоток дітей в ДБСТ та ПС. Нині в області функціонують 44 дитячі будинки сімейного типу.

– Портал «Сирітству – ні!» допомагає кандидатам із вашого регіону знаходити дітей для усиновлення або влаштування в інші сімейні форми виховання?

– З метою влаштування дітей у сімейні форми виховання обласною, районними та міськими службами у справах дітей проводиться як інформаційна робота через засоби масової інформації, так і безпосередня робота при зверненні громадян. Ми підписали ряд угод про розміщення на деяких порталах, у тому числі й на порталі «Сирітству – ні!», фото дітей, які підлягають влаштуванню в сім’ї громадян, та відеороликів про них. Статистику ми не ведемо, але громадяни, коли телефонують, то посилаються на той чи інший портал, де вони побачили дитину. З огляду на те, що дітей у нас усиновлюють, беруть під опіку й мешканці інших регіонів, можемо стверджувати, що ця робота є ефективною.