Сімейна психологиня Людмила Ібрагімова - про відновлення ресурсу та бажання жити й боротися далі

Програма «Рінат Ахметов – Дітям. Сирітству – ні!» запровадила серію тренінгів для тих, хто тільки-но взяв дитину до себе під час війни або планує взятии найближчим часом. Перший тренінг відбувся 30 травня, наступний запланований на кінець червня.

Посилання на відео з тренінгу «Опіка під час війни» Дивіться тут

Аби закріпити матеріал, ми попросили психологів, які проводили тренінг, дати декілька корисних порад для користувачів порталу «Рінат Ахметов – Дітям. Сирітству – ні!».

Сімейна психологиня Людмила Ібрагімова поділилася порадами для батьків, як допомогти собі та іншим надихнутися на подальше життя.

«Коли ми потрапляємо в кризову ситуацію, нам здається, що це назавжди, що виходу немає, – говорить Людмила. – Але минає час і ми адаптуємося, бо людина має потужні природні системи адаптації, включається найдавніша система виживання і самовідновлення.

Поговоримо про те, як допомогти собі та своїм дітям пережити травмуючі події сучасності, «включити» наші природні механізми виживання і збереження. І починати треба з себе, з дорослих, з батьків. Як у літаку – маску спочатку одягаємо на себе, потім на дитину. Мама, яка в ресурсі, підтримує себе, зможе витримати будь-які стреси, а значить, дасть опору і своїм дітям, не дасть їхнім захисним механізмам заблокуватися, а отже, буде корисною і суспільству. Треба розуміти, що головне завдання мами сьогодні – це вижити, зберегти дітей, а вони – наше майбутнє.

Ось декілька важливих порад для батьків про те, як не «розклеїтися», вчитися турбуватися про себе і не залишати СЕБЕ наодинці з труднощами. Пам’ятайте, що необхідно вчитися дбайливо ставитися спочатку до себе, а потім вчити цьому своїх дітей.

1. Шукати підтримку для себе від інших людей. Шукайте в своєму оточенні людей, які вас, по-перше, можуть вислухати, підтримати, поспівчувати і не критикують, не повчають; по-друге, не навантажують надмірно своїми проблемами, травматичними для вас спогадами, картинами. Шукати не тільки душевну, але й дієву підтримку, допомогу, якщо відчуваєте, що вам важко. Чесно сказати собі: «Я не справляюся. Мені потрібна допомога». Звертайтеся за допомогою до інших, у тому числі й до фахівців. І вона знайдеться!

2. Не забувати про свої кордони. Відділяти свої емоції від емоцій інших, які можуть бути для вас нищівними, руйнуючими. Для цього важливо дослухатися до своїх тілесних реакцій, не ігнорувати їх. Наприклад, буває у вас, коли ви спілкуєтеся з кимось, а у вас починає боліти голова, починається нудота, хочеться рухатися (віддалитися)? Це сигнали від тіла: «Досить! Я не хочу в цьому бути!» Необхідно дослухатися до своїх емоцій, відслідковувати, усвідомлювати і проживати їх. Непрожиті емоції «зависають» у тілі й обов`язково згодом проявляються соматичними та психологічними проявами. Наприклад, ви відчуваєте: я злюсь, я тривожусь, я боюсь. Визнати, що ці емоції ваші, значить, дозволити їм бути. Тобто дозволити собі бути собою, бути живим! Не буває правильних/неправильних емоцій, всі мають право бути.

3. Шукати ресурси для себе. Ми можемо впоратися з будь-якими проблемами, коли ми в ресурсі. Просто помічайте, від чого ви заспокоюєтесь, наповнюєтесь енергією, фізичною силою. Що це для вас? Побути на самоті, спати більше, ніж ви звикли, поспілкуватися з рідними, друзями? Для тіла – це масажі, улюблена їжа, кава. Спорт, прогулянки, ходьба та фізична робота, особливо на землі, чудово заземляють та дозволяють тілу позбавитися стресу.

Скинути гормони стресу дозволяє також творчість, наприклад, малюнок, через який можна виразити свої емоції кольором, через образ, метафору – «я зараз схожий(а) на…», можна лист написати самому собі – «що я відчуваю зараз» або «що мене тривожить». Вираження того, що нас хвилює, допомагає нам відокремити травматичний досвід від здрового та зберегти себе!

4. Дозувати споживання інформації. Обмежуйте споживання негативної інформації, оберігайте себе від усього, що вас може зруйнувати. Якщо ви відчуваєте безсилля та напруження, вас переповнюють емоції, не хочеться думати далі одного дня, тоді дозуйте новини, спілкування, фізичні навантаження. Це процес самозбереження, режим автопілоту. Повністю відновлюватися зможемо вже після війни!

І останнє. Коли ми робимо все це для себе, наші діти, спостерігаючи за цим, вчаться у нас турбуватися про себе, вони в цьому ростуть! Ви даєте їм наочні механізми подолання труднощів, виживання та відновлення за будь-яких обставин!»