Що робити, коли дитина не може спати, або як подолати страх сну. Блог прийомної мами Наталії Моляр.

Дитячий будинок сімейного типу (ДБСТ) Наталії та Андрія Молярів вже три роки є найактивнішим учасником тренінгів і семінарів Фонду Ріната Ахметова. До того ж стаж мами Наталі перевищує 10 років. З нагоди 10-річчя порталу «Рінат Ахметов – Дітям. Сирітству – ні!» Наталія веде блог про найболючіші теми прийомних дітей, який ми плануємо публікувати щотижня.

Перші блоги Наталії набрали багато лайків та перепостів. Отже, продовжуємо спілкування та обговорення дитячих тем. Для нашої родини сон – це майже святе. Адже треба відпочити та набратися сил на новий день. Наші дітки так вимотуються за день, що дуже швидко засинають і добре сплять до ранку. Але з появою нової дитини в нашому ДБСТ ми стикнулися з проблемою поганого сну. У першу ніч наша новенька заявила, що вона спати не може і спати не буде. Причина – страхи минулого.

Звичайні сімейні традиції (почитати разом книжечку, поговорити, принести тепленьке молочко) не спрацьовували. Навіть діяли ще гірше. Коли я захожу ввечері побажати Анюті солодких снів, її вже починає трясти. Найчастіша відповідь: «А я не зможу заснути». Починаємо розмовляти. Цілий день вона гарно грала, спілкувалася. Але тільки приходить темрява – її наче підмінили. Що трапляється? Дівчинка лягає в ліжечко, скручується у клубочок, починає щось там собі думати. Про що думає – пояснити не може. Просто казала, що їй страшно та вона чогось боїться. Навіть те, що у кімнаті ще дві дівчинки, не заспокоювало та не допомагало.

Так, всі ми були дітьми. Всім нам снилися гарні сни, в яких ми літали. Вранці прокинешся – батькам розповідаєш, яка краса наснилася. А вони тобі: «То добре! Ти ростеш». Але виявляється, що деяким діткам спогади заважають бачити сни. Вони, наче привиди, не дозволяють засинати. Ніби насідають на неї та не можуть відійти. Спочатку пробували вмовити її лягати не клубочком, а більш рівненько, хоча б розпрямити ніжки. Адже я точно знаю, що своїм калачиком вона підсвідомо відгороджується від усього. Але дівчинка відмовлялася, казала: «Мені так зручніше». Тоді ми зрозуміли, що вона навіть боїться випрямитися.

Я почала шукати таку проблему в літературі. Знайшла про синдром недоколисаної дитини. Є навіть така психологічна казка про дівчинку, яку ніколи не колисали, і вона була дуже знервованою та злою. А коли поколисали місяць – вона стала доброю «та м’якою, наче віск від вогню». Якщо в дитини був дефіцит батьківського піклування, це може стати підставою для багатьох проблем у її подальшому житті. У нашому випадку ймовірно це призвело до проблем зі сном. Коли дитина не спить, це приводить до асоціальної поведінки, збентеженості, гіперактивності, неуважності.

Через два тижні такого життя ми вирішили подолати цей страх ночі. Зрозуміли, що нам потрібно заново навчити дитину спати. Набралися терпіння, адже це процес. Нам потрібно було зрозуміти, звідки ці страхи. Як я зрозуміла, її давно ніхто не обіймав, не бажав солодких снів. Вона довгий час навіть не могла виговоритися нікому. Деякі психологи пропонували класти дитину біля себе спати, аби відчула тепло та спокій. Але я проти. У нас велика родина, і якщо кожен буде біля мене спати, ліжка не вистачить. На мою думку, у кожної дитинки має бути своє ліжечко, своя красива білизна, і вона повинна звикати до свого місця відпочинку. Ми зрозуміли, що по-перше, треба встановити довіру. Кожен вечір я підхожу до її ліжечка, ми розмовляємо про щось нейтральне, зазвичай про події, що сьогодні відбулися.

По-друге, ми запропонували їй знайти «друга», якусь м’яку іграшку. Ми зайшли у кімнату з іграшками, і я сказала: «Вибирай кого бажаєш». Наші дітки обирають завжди великі іграшки. Навіть було таке, що обрали ведмедя, який у ліжку не вміщався. Тому дівчата клали ведмедя спати зранку, «аби він поспав», а на ніч піднімали та ставили біля ліжка. Але новенька обрала невеличкого, непримітного ведмедика. Сказала, що з ним їй буде зручніше спати. Спочатку я помітила, що вона затягувала його під себе, у клубочок. Але через декілька днів почала вирівнюватися. Ведмедик вже «спав» у неї в ногах, на голові, будь де, а вона потрошки-потрошки починала вирівнюватися в ліжечку.

По-третє, ми відновляли режим сну. Я більше не велася на провокації – розмови півночі, поїсти, попити, подивитися щось. Тоді, перші дні , коли я велася на її провокації, то сама виснажилася. З’ясувалося, що навчити правильно спати – складний, але вкрай потрібний процес виховання. У нас вже є перші досягнення. За два тижні ми вже з калачика засинаємо «зірочкою» та майже у потрібну годину. Так що наш плюшевий друг і спілкування добре допомагають. Їй навіть почали снитися гарні сни. Вона вже декілька днів поспіль про них розповідає. Сподіваємося, ще трохи – і ми навчимо Анюту спати гарно та правильно.

Гадаю, прийомні батьки, взявши дитину з не дуже гарним минулим, стикаються, як і я, зі страхом сну. Тому потрібно до цього дуже уважно та серйозно підходити. Бо ті страхи їхні з минулого спочатку треба виявити. А для цього – встановити довіру. Коли дитина довіриться, вже можна потроху витягувати з неї ці жахи, які не давали спати, та замінити негатив на позитив у вигляді друга, розмов, спілкування и режиму. І не здаватися, дотримуватися режиму сну, доки дитинка не звикне.