Щасливі історії усиновлення. Стрельбицькі: «Усиновлення в нашому селищі стало сенсацією!»

Сім’я Анастасії та Сергія Стрельбицьких із села Степове Запорізької області в січні 2020 року усиновила двох дітей: трирічного Ваню та п’ятирічну Оленку, яких восени побачили на телеканалі «Україна» в соціальних роликах. Початок історії читайте на: https://sirotstvy.net/ua/news/schastlyv-e-ystoryy-us-novlenyya-strel%60bytskye-kogda-vanyusha-perv-y-raz-zabralsya-k-muzhu-na-koleny /

ВАНЯ ТА ОЛЕНА СХОЖІ НА ЧОЛОВІКА

Анастасії Стрельбицькій надали 70 днів відпустки. Саме стільки за законом належить усиновителю двох діток. «У березні буде два місяці, як ми забрали Ваню й Олену, – каже Анастасія. – Вони з нашим прізвищем, по батькові від чоловіка. І всі ті жахливі суди з ДБСТ, а їх було три (!), уже зараз забуваються. Повірте, наші муки варті того щастя, яке бігає зараз вдома, до садка.

Нам навіть здається, що Ваня й Оленка дуже схожі на мого чоловіка. Таке враження, ніби вони завжди в нас були. Хоча своїх діток у нас немає за станом здоров’я. У Сергія є дочка Яна десяти років від першого шлюбу. Вона теж часто до нас приїжджає, особливо на канікулах. До речі, ми брали Яну із собою на перші зустрічі до діток. Вона теж їх швидко прийняла».

ШКОЛА Й САДОК

Ваню батьки поступово привчають до нового садочка. «Поки залишаємо не на весь день, звикаємо, але йому подобається, – каже мама. – До того ж вони ходили в садок у себе в Добропіллі». Оленку батьки водять до логопеда й займаються з дитячим психологом щодо емоційної готовності до школи. «Психолог вважає, що їй ще рано в шість років іти до школи, треба пройти період адаптації, – кажуть батьки. – Оленка ще дуже важко сприймає всі зміни, які відбулися, хоч вони й позитивні. Тому, найімовірніше, будемо ходити в садок до семи років».

Що розповіли діти

Стрельбицькі спершу постійно чули від діток порівняння: як було там і як тепер тут. «Виявилося, що «там» діток часто карали, – каже Анастасія. – Коли ми їх привезли вже додому, погодували й почали купати, то помітили, що ніжки діток були в синцях. Я після цього навіть телефонувала до Краматорської служби в справах дітей, розповіла цю ситуацію. У моментах гри Олена досі часто говорить братові: «Ваню, якщо ти не будеш слухатися, знаєш, що з тобою буде? Як тебе каратимуть?» Ваня одразу змінюється з лиця: «Так, знаю».

ЖИТТЯ НАБУЛО НОВОГО СЕНСУ

Батьки кажуть, що Ваня й Олена дуже змінилися навіть за перші два місяці. Що й не дивно! У них усе по-новому. «Від нашого селища до Запоріжжя три кілометри, ми часто туди приїжджаємо погуляти, сходити в кіно й торгові центри, – продовжує розповідь Анастасія Стрельбицька. – Я й не думала, що скляний ліфт може викликати стільки захвату й вереску! Ми з чоловіком разом із ними проживаємо заново їхній захват. З дітьми взагалі все, що було досі нам звичне, набуває іншого сенсу».

УСИНОВЛЕННЯ ТУТ – СЕНСАЦІЯ

А ось реакція оточення на усиновлення була різною. «Ми живемо в селищі, де всі одне одного знають, – ділиться Анастасія. – І звичайно, реагують по-різному. Тут така сенсація, що ми усиновили дітей! Ми чуємо як негативну, так і позитивну реакцію. Але за великим рахунком, це не так важливо. Головне, що в нас усе гаразд, любимо обох більше за життя».