Щасливі історії усиновлення: Стрельбицькі. «Коли Ванюша вперше заліз до чоловіка на коліна, я побачила в його очах абсолютне щастя»

До 10-річчя нашого порталу фахівці програми «Рінат Ахметов – Дітям. Сирітству – ні!» збирають історії усиновлення дітей-сиріт. Герої цієї історії – родина Стрельбицьких зі Степового Запорізької області – стали усиновлювачами зовсім нещодавно і з задоволенням поділилися пережитими враженнями про ключовий момент у їхньому житті.

А ТИ Б ХОТІЛА УСИНОВИТИ ДІТОК?

Сім’я Анастасії та Сергія Стрельбицьких усиновила трирічного Ваню та п’ятирічну Оленку в січні 2020 року. Вперше вони побачили дітей восени, у соціальних роликах Фонду Ріната Ахметова, які транслювали на телеканалі «Україна». «Ми із Сергієм разом уже восьмий рік, але з дітками ніяк не виходило через стан здоров’я, – поділилася з нами Анастасія Стрельбицька. – Усе сталося випадково та спонтанно. Ми із Сергієм дивилися телевізор і побачили там ролик із Ванею й Оленою.

Тоді чоловік раптом поставив мені запитання: "А ти б хотіла усиновити діток?" Я чесно відповіла, що раніше ніколи про це не думала. А він мені: "То, може, ми подумаємо?" Мене це вразило та захопило, адже зазвичай ініціатором подібних розмов є жінка». Упродовж тижня Анастасія та Сергій ще обговорювали цю ідею. «Я дуже вдячна Фонду Ріната Ахметова, телеканалу "Україна", порталу sirotstvy.net, що ми побачили цих діток і відразу ж полюбили їх, – каже мама-усиновителька. – Так, ми ще помітили одного хлопчика з Одеської області, але коли зателефонували, виявилося, що його всиновили. Чоловік сказав: «Не хочу інших, тільки Ваню й Олену».

НУ ЩО, ЗБИРАЄМО ДОКУМЕНТИ?

Через портал sirotstvy.net сім’я знайшла інформацію про дітей і зателефонувала до Краматорської соцслужби, до якої були прикріплені малюки. «Звичайно, там мені сказали, що спочатку потрібно стати кандидатами в усиновлювачі, – продовжує Настя. – Того ж вечора я сказала чоловікові: «Ну що, збираємо документи?» Він усміхнувся і відповів: «Підтримую!»

Є думка, що оформлення документів коштує грошей, але ми ні за що й не платили. Документи оформили дуже швидко, не більш ніж за місяць. Найдовше чекали довідку про несудимість – три тижні. Загалом пакет документів не такий уже й великий. Жодних перешкод на нашому шляху не трапилося. Гадаю, головне – на то було наше бажання».

ПЕРША ЗУСТРІЧ

Дітки, яких захотіла всиновити сім’я Стрельбицьких, перебували в одному з Дитячих будинків сімейного типу (ДБСТ) Донецької області. «Цікаво, що наш контакт із дітьми було встановлено упродовж 10 хвилин, хоча в службі попередили, що до нас кілька пар не змогли знайти контакт, діти до них не пішли, – продовжує мама-усиновителька. – Словом, приготувалися до будь-яких варіантів. І вже в перші 10 хвилин, ми ще навіть не встигли й іграшки дістати, як Ваня поліз до чоловіка на коліна. Я побачила в очах Сергія абсолютне щастя».

СУДИ

Однак далі все виявилося не таким простим. «Ми не були готові до того, що мама ДБСТ, де були Ваня та Олена, категорично не хотіла віддавати дітей, – каже Анастасія Стрельбицька. – Нам випало пережити три (!) судові засідання.

Глава ДБСТ намагалася довести, що ми якимось чином, нам невідомим, порушуємо закон і не маємо права всиновлювати, хоча в нас усі документи були на руках. Потім намагалася тиснути на те, що це буде велика травма для діток – переводити їх із ДБСТ у сім’ю усиновителів. Було багато таких моментів, про які не дуже хочеться згадувати. На третій суд ми взяли адвоката з Добропілля, після чого нам, нарешті, дозволили забрати діток додому».

ТАТО! МАМА!

«Звичайно, ми спочатку навіть не думали просити дітей називати нас мамою й татом, – розповідає Анастасія. – Але вже після другого суду ми повели дітей у піцерію в Добропіллі, і там сталося найбільш для нас дивовижне.

У піцерії були розвішені кольорові кульки. Ваня взяв дві кульки й покликав чоловіка: «Тату! Тату!». А той спочатку навіть не відразу зрозумів, що це до нього малюк звертається. А коли зрозумів – отетерів. Слідом за Іваном відгукнулася в мій бік Олена: «Мамо!» Виявилося, все так просто й без зайвих слів…»

(Продовження історії читайте наступної п’ятниці)