Щасливі історії сімей. "Мені вважалося, що стати мамою ДБСТ – це щось надмірне. Але доля іноді спонукає тебе до найдивовижніших вчинків," - Наталія Постригань
ДБСТ Наталії Постригань з Маріуполя – у травні 2020 виповнилося лише рік, але вже зараз вона виховує 8 діток! До того Наталя часто заходила на портал «Рінат Ахметов – Дітям. Сирітству – ні!», дивилася відео, читала історії усиновлення та створення ДБСТ і міркувала. Ці історії дуже надихали на втілення нової, надзвичайної мрії. Тепер, Наталія – сертифікована прийомна мама і активний учасник тренінгів та семінарів, які проводить Фонд Ріната Ахметова. А що було перед тим і як взагалі виникла ідея стати прийомною мамою – Наталя розповіла спеціалістам програми «Рінат Ахметов – Дітям. Сирітству – ні!».
ВИНИКНЕННЯ ІДЕЇ
«Про те, щоб взяти дитинку з закладу, я вперше замислилася завдяки газетній публікації про немовлят, від яких відмовилися батьки, - згадує Наталя. – Читала як до них приходять волонтери і допомагають, і плакала. Як людина віруюча, я не могла залишитися осторонь, і захотіла зробити хоч щось, аби допомогти таким діткам. Я тоді ще не знала, що саме, а просто щиро і довго молилася. Перший крок був звичайний, але дуже важливий. Я почала розшукувати – де саме у Маріуполі можна знайти таких діток». Наталя почала ходила по лікарнях, знайомилася із керівниками дитячих відділень. Вони обмінювалися номерами телефонів, і телефонували, якщо щось було потрібно – чи памперси, чи медикаменти. «В мене з’явилися однодумці, з якими досі товаришуємо, - каже прийомна мама. – Ми почали ходити по відділеннях, де знаходяться дітки, які чекають на отримання статусу сироти. Коли їх забирають від неблагонадійних батьків, вони там очікують на отримання потрібних документів. Нас почали пускати в такі відділення. У Маріуполі тоді це було інфекційне відділення лікарні №4. Ми приходили з друзями-волонтерами, спілкувалися з дітками. Вони були різного віку – від 3 рочків до 16-ти… Коли кількість волонтерів збільшилася, ми організували свій благодійний фонд, який проіснував десь два роки. Тоді ми трошки розширили свою «географію» - почали їздити по інтернатним закладам, притулкам, робили свята, майстер-класи. Але розпочалась війна, і фонд розпався…».
КРОК ДО ПРИЙОМНОЇ МАМИ
Так, війна зупинила багато добрих справ і зруйнувала плани, але Наталія Постригань не полишала надії, а шукала нові шляхи. «У мене подруга – прийомна мама ДБСТ, я часто приходила до неї в гості, але щоб самій очолити ДБСТ, щоб наважитися на такий крок, - і гадки не мала, - згадує Наталія. – Мені вважалося – це щось надмірне, і я не зможу. Але доля іноді спонукає тебе до найдивовижніших вчинків. Трапилося те, на що я не дуже очікувала. Моя родина розпалася, і ми з чоловіком розвелися… Я повернулася до мами з двома синами, аби почати нове життя. Часто на кухні я намагалася вмовити маму взяти ще дитину-сироту, але вона була проти. І саме у той час, влада Маріуполя йде на дуже важливий, як для мене крок – почала надавати житло новоствореним ДБСТ. Я вирішила – це мій шанс! Як кажуть – саме та мить, коли треба швидко діяти, без сумніву і страху. Я вирішила діяти. Йшла більш інтуїтивно, не маючи гадки – як це треба робити. Просто йшла... І знаєте – відбувалося диво! Наче хтось переді мною стелив зручний килим, і вів по ньому, наче дитину. Медичні комісії, документи, обстеження, курси – все відбувалося швидко, спокійно, в мирі і злагоді, наче Хтось все це вже підготував для мене. Крім того, мене постійно підтримували не тільки друзі, а й незнайомі люди – лікарі, працівники різних служб… Коли люди розуміли, що я планую стати мамою ДБСТ, намагалися казати якесь добре слово. Це було дуже дивно, але приємно. Навколо мене усе почало розквітати, влаштовуватися. Я відчувала, що нарешті знов – на правильному шляху.
ПЕРШИЙ РІК
Зараз Наталя з двома рідними синами та шістьма прийомними дітками живе у гарному будинку, де крім них – ще декілька ДБСТ. У родини - трикімнатна квартира, ще не до кінця облаштована, але велика і затишна. «Мене навчали одразу, як мати ДБСТ, - каже Наталя Постригань.- Вже через 5 місяців у мене було 8 діток (це разом із моїми двома рідними).
Рідні діти дуже добре сприйняли таке поповнення. Вони ж розвивалися разом зі мною, їздили по закладах, навідували діток і звикли. Тому ревнощів не було, навпаки, сини швидко розділили обов’язки між усіма дітками! До того ж, виявилося, що ДБСТ – це набагато веселіше, ніж життя звичайної родини». Але звісно, для будь якої жінки – отримати на виховання 6 нових діток – величезний виклик та навантаження. Як Наталії вдається виховувати одразу таку кількість, і як долає труднощі – читайте у наступній публікації.
(Далі буде)
