ua

Щасливі історії. Прийомна сім’я Ніни Домаш: «Хотіли ще дівчинку, а взяли трьох… і ще одного хлопчика!»

15.09.2020

Історія сім’ї Ніни та Ярослава Домашів із Черкас почалася 2014 року з усиновлення двох маленьких хлопчиків – Тими та Сашка. У публікації 2018 року на порталі «Рінат Ахметов – Дітям. Сирітству – ні!» (тоді сім’я Домашів стала переможцем одного з наших конкурсів) мама зізналася, що хотіла б ще й дівчинку взяти. https://sirotstvy.net/ua/real-life-stories/stories-of-children-and-families/nyna-domash-m-eshche-dochen%60ku-khotym-/

Відтоді минуло два роки. Нещодавно Ніна сама написала на наш портал: «Добридень, а в нас є новини! Чи не хочете написати продовження нашої історії?» Так фахівці програми «Рінат Ахметов – Дітям. Сирітству – ні!» з’ясували, що мрія про дівчинку не згасла, навіть навпаки! Ця мрія стала каталізатором у прийнятті рішення стати прийомною сім’єю, щоб узяти не одну дівчинку, а трьох та ще хлопчика!

ХОТІЛИ ДІВЧИНКУ, А ВЗЯЛИ ТРЬОХ… І ХЛОПЧИКА

«Мрію про дівчинку ми виношували два роки, – каже Ніна Домаш. – Щоправда, дівчинку думали взяти під опіку – документів менше треба оформляти, трохи знали ситуацію з усиновленими дітьми. Наш старший хлопчик виявився трохи важкуватим, гіперактивним. Ми навіть школу змінили, були на інклюзії, тепер знову пробуємо вчитися, як усі. Поки виходить, а там життя покаже. Словом, ми не думали про прийомну сім’ю, просто хотіли дівчинку взяти. Познайомилися з іншими прийомними батьками, почали спілкуватися. Саме вони й підказали нам новий варіант – створити прийомну сім’ю, щоб я могла перебувати весь час вдома й повністю присвятити себе вихованню дітей».

ПЕРЕЖИВАННЯ

«Ми, звичайно, дуже переживали, що цілком зрозуміло, – розповідає прийомна мама. – Вирішили не поспішати, спочатку просто пройти навчання, придивитися. «Ну, це ще не скоро. Як буде – так і буде», – говорила я. Це трохи заспокоювало. У службі наше бажання стати прийомною сім’єю сприйняли дуже добре, але здивувалися, думали, що ми більше не захочемо нікого брати. Зібрали документи, чекаємо курси, а там ціла черга! Згодом телефонують зі служби й кажуть: «Тут такі гарні четверо діток з’явилися: братик із сестричкою п’яти й семи років і дві дівчинки-двійнята однорічні. Може, візьмете?» Чоловік почав вагатися - така кількість дітей відразу! У службі нас заспокоїли, що ще буде час подумати, поки курси пройдемо, дітки трохи підростуть».

КУРСИ ЕКСТЕРНОМ

«Згодом знову дзвінок зі служби: тут одна сім’я, яка проходить курси для прийомних батьків, відмовилася від занять – і звільнилося місце, – продовжує Ніна. – Хочете пройти? Так ми практично екстерном пройшли курси за 3,5 дні. Ми коли з чоловіком були на курсах, просто дивувалися, скільки там корисної та потрібної інформації! Та якби нам ці знання шість років тому, коли ми своїх первістків брали, скількох помилок, скількох переживань можна було уникнути! А так усе довелося осягати на власному досвіді. Адже ми як думали? Що це звичайні діти, як усі. Але вони незвичайні діти».

НІХТО НЕ ДУМАВ, ЩО МИ НАВАЖИМОСЯ

«Коли я прийшла домовлятися зі школою щодо нашої новенької Настусі (вона пішла до другого класу), директор була шокована, – каже Ніна. – Вона не розуміла, як, маючи гіперактивного Сашуню, ми хочемо брати ще діток. Навіть у соцслужбу телефонувала, уточнювала. Але новенькі дітки влилися так легко, немов завжди з нами жили! Спочатку ми привезли Настю та Вову, влаштували їм свято, кульки надули, подарунки подарували. Діти були в захваті, накинулися на фрукти, ягоди, мабуть, рідко їх до цього їли. Семирічна Настя – татова доця, разом навіть у гараж їздять. Вова виявився задерикуватим, поки на батут разом з усіма не ходить, адаптуємося. Ходить у середню групу дитсадка вже на цілий день. У нас із ним домовленість: якщо буде добре поводитися, буде кататися ввечері на велосипеді. Це для моїх старших – найкраща нагорода».

ПОДВІЙНЕ ЩАСТЯ

Зовсім нещодавно Ніна та Ярослав Домаші взяли з будинку малятка обіцяних однорічних двійнят – Таню та Аню. «Дуже люблять ванну, могли б сидіти там цілодобово, – посміхається Ніна. – Як витягаєш із води – обурюються, крик піднімають! Таня спокійніша, може в колясці спокійно сидіти, а Анютка непосида. Удень нормально, а ось вночі часом не спимо – зубки турбують, але однаково, це чудовий вік». Кімнатки маленькі, тісно поки великій родині. Тепер школа почалася – старшим треба домашку робити, а тут малюки. Але батьки підшукують можливість для розширення території.

ШІСТЬОХ ВИХОВУВАТИ ЛЕГШЕ

«Найчастіше мене зараз запитують: «Ну як, дуже складно? – каже мама Ніна. – Дивне запитання. Звичайно, складно. Але ми вже пройшли перевірку боєм зі старшими, може, тому не боїмося труднощів. Ви не повірите, але шістьох виховувати легше, ніж коли їх тільки двоє! Ми просто зрозуміли, що цим діткам дуже потрібна любов. Адже вони домашні та дуже добрі, їм просто потрібна сім’я».