Щасливі історії. ДБСТ Наталії Постригань: «Саме на дітей тільки і є сенс витрачати своє життя»

ДБСТ Наталії Постригань з Маріуполя у травні 2020 року виповнився лише рік, але вже зараз вона виховує вісім діток! До того Наталія часто заходила на портал «Рінат Ахметов – Дітям. Сирітству – ні!», дивилася відео, читала історії усиновлення та створення ДБСТ і міркувала. Ці історії надихали на втілення нової, надзвичайної мрії.

Тепер Наталія – сертифікована прийомна мама й активний учасник тренінгів і семінарів, які проводить Фонд Ріната Ахметова. А що було перед тим і як взагалі виникла ідея стати прийомною мамою, Наталія розповіла спеціалістам програми «Рінат Ахметов – Дітям. Сирітству – ні!». https://sirotstvy.net/ua/real-life-stories/stories-of-children-and-families/shchaslyvi-istoriyi-simey-meni-vvazhalosya-shcho-staty-mamoyu-dbst-tse-shchos%60-nadmirne-ale-dolya-in/

ВИПЛАТИ ПОЧАЛИСЯ ЧЕРЕЗ ДВА МІСЯЦІ

«Спочатку, справді, було дуже важко, – розказала нам Наталія Постригань. – Може тому, що їх одразу стало багато, я не знала, чим їх зайняти. До того ж виявилося, що фінансування починається лише через два місяці, принаймні у нашому регіоні на той час було саме так. Ці два місяці ми з дітками прожили на ті заощадження, що я колись відкладала для себе. Коли почала отримувати допомогу від держави, стало набагато спокійніше. До того житло, що ми отримали, було хоч і велике, але не до кінця облаштоване. Нам самотужки треба було багато чого ремонтувати. А враховуючи, що я була одна, без чоловіка, теж було складно. Але! Разом з дітками, з друзями, однодумцями ми крок за кроком долали труднощі та продовжуємо їх долати зараз».

АДАПТАЦІЯ ПІДЛІТКІВ

У досвіді кожної прийомної мами, з якими спеціалістам програми «Рінат Ахметов – Дітям. Сирітству – ні!» доводилося спілкуватися, був такий хлопчик/дівчинка, які своєю поведінкою багато чому її навчили. Не оминула ця історія і нашу героїню. «Виявилося, що один із моїх старших хлопців зустрів десь шибайголови друзів і почав дуже погано себе поводити, – згадує перші кроки Наталія. – Поки він був з нами у родині, все було добре. Він був спокійним, слухняним. А тут – наче його хтось підмінив. Потім почав тікати з дому, ми його розшукували. Виявилося, що він біг до рідної мами, яка вела асоціальне життя. І це повторювалося тричі. Саме тому, коли почався карантин, уся наша родина зітхнула з полегшенням. Наш хлопчик знов був у нас на очах, і я не боялася, що зі школи він знов кудись тікатиме або зустріне асоціальних знайомих. Але, благо, завдяки настановам друзів – прийомних батьків та психологів, я розуміла, що цей період адаптації він пройде, треба набратися терпіння. Згодом, коли до нас приєдналася ще 15-річна донечка, ми проходили майже ті ж самі кроки. Спочатку вона була слухняна, допомагала, посміхалася, а через деякий час почала показувати негативні риси характеру. На цьому етапі складно тому, що погано себе веде один, а штормить усіх. Але після старшого синочка я вже знала, як треба себе поводити і що робити».

РОЗ’ЯСНЮВАЛЬНІ БЕСІДИ

Доводилося мамі-виховательці проводити багато роз’яснювальних бесід із оточуючими, навіть з поліцією. «Ми з іншими прийомними батьками декілька раз спілкувалися з поліціантами, доводили, що не треба до нас ставитися як до ворогів чи порушників. І знаєте, нас почули! Зараз вони по-іншому ставляться до нас і наших труднощів. Поліція нам добре допомагає. Вони навіть домовилися влаштувати дітей у дитсадочок, коли нам відмовили усі дошкільні заклади. Отже ми тепер з ними вже колеги, і це дуже приємно.

Єдине – поки що не вдалося знайти порозуміння зі школою. Директор закладу розуміє, що мої діти на етапі адаптації, але батьки однокласників налаштовані категорично. До карантину вони постійно писали якісь докладні записки, скарги. Лише деякі мами стали на наш захист і не дозволили виключити зі школи мого старшого хлопчика. З одного боку, я розумію обурених мам та вчителів, які не звикли до дітей з непростою долею, з ними складно. З іншого боку, хлопчик до останнього часу вчився в іншій школі (християнському притулку), де йому подобалося, але департамент соцзахисту примусив перевести дитину до міської школи біля дому. Тепер, як кажуть, маємо те, що маємо. Складно усім. Але ми сподіваємося, що все владнається, і ми знайдемо рішення».

ШЛЯХ ПРИЙОМНОЇ МАМИ

Які б труднощі не виникали, Наталія Постригань жодного разу за цей рік не пошкодувала, що обрала шлях прийомної мами. «Я відчуваю, що це моє покликання, – каже Наталія. – І це мене надихає, це є моєю основою в скрутні часи. Я заспокоювала себе тим, що все це не просто забаганки, а мій шлях, яким веде доля і Бог. Я постійно бачу підтвердження цьому. Дива супроводжують мою родину, і ми дуже радіємо такій підтримці. Згадаю один момент, коли ми залишилися майже зовсім без грошей, а мені треба було купити хоч якийсь одяг. Зайшла у секунд-хенду, міряємо одяг і знаходимо в ньому… 20 євро! Це дрібниці, але як вони надихають!»