Розвінчання міфів про усиновлення: страхи та стереотипи

На жаль, тема всиновлення овіяна страхами та стереотипами, які стримують бажаючих усиновити дитину. Серед них найбільш розповсюджені такі: погана генетика, проблеми зі здоров’ям дитини, хвилювання батьків з приводу того, що не зможуть полюбити дитину чи дитина не прийме нових батьків.

Зазвичай ці упередження, нав’язані суспільною думкою, є хибними та заважають тисячам дітей знайти родину.

Розвіяти найпоширеніші міфи про усиновлення допомогла експертка Фонду Ріната Ахметова та тренерка з підготовки кандидатів у сімейні форми виховання Галина Мазур.

МІФ I

«Під час дії воєнного стану в Україні з'явилося надзвичайно багато дітей, які осиротіли чи втратили батьківське піклування, проте бажаючим усиновити кажуть, що дітей немає»

Через воєнні дії в країні статистика осиротілих дітей та дітей, позбавлених батьківського піклування, зростає. Проте важливо зазначити, що таких дітей зазвичай беруть під опіку чи піклування найближчі родичі, які відповідають певним вимогам законодавства. У таких випадках найкращий варіант для дітей, які втратили батьків на війні, залишатися жити та зростати в знайомому для них родинному середовищі.

Також варто відзначити, що в 2023 році згідно з законодавством були внесені зміни щодо підстав присвоєння дитині статусу позбавленої батьківського піклування внаслідок війни, як-то: перебування батьків у полоні чи на окупованій території, зникнення безвісти чи загибель батьків унаслідок бойових дій в країні. Така категорія дітей не підлягає усиновленню, через неможливість підтвердження факту загибелі батьків чи місця їх перебування. Тому такі діти тимчасово влаштовуються в сімейні форми виховання до моменту з’ясування долі батьків.

МІФ II

«В Україні безліч закладів інституційного догляду та дітей в них, проте зазвичай дітей для усиновлення там немає»

Не завжди в соціальних закладах перебувають діти, які мають відповідний статус для постановки на облік і можуть бути всиновленими. Часто в закладах перебувають діти з родин, що опинилися в складній життєвій ситуації. Вони тимчасово знаходяться в цих закладах до моменту подоланнями батьками складних життєвих обставин разом із соціальними фахівцями. Але, на жаль, діти можуть роками знаходитися в цих закладах в очікуванні, бо часто цей термін перебування продовжується за заявою батьків чи за відповідним рішенням.

Також переважна кількість дітей, які знаходяться в соціальних закладах, це діти старше 10 років, діти з вадами здоров’я або великі родинні групи, що налічують від трьох до семи дітей, яких згідно із законодавством не можна роз’єднувати та всиновлювати окремо. Лише в окремих випадках держава може прийняти рішення щодо роз’єднання братиків та сестричок, якщо одна дитина із сімейної групи має серйозні проблеми зі здоров’ям та потребує особливого догляду.

З сумом констатуємо, що в нашому суспільстві не популярне прийняття в родину дітей з вадами здоров’я, бо це велика відповідальність. Натомість майже всі кандидати в усиновлювачі хочуть маленьких та здорових діток до 5 років. Узяти в родину велику сімейну групу наважуються далеко не всі, бо, дійсно, шлях батьківства вимагає багато зусиль і не всім це під силу – виховувати одразу багато дітей.

МІФ III

«Діти, яких усиновлюють, мають погану спадковість і саме гени визначають те, якою буде дитина в майбутньому»

Більшість кандидатів турбуються, що можуть зіткнутися в майбутньому з проблемами генетики, які проявляться в поведінці усиновленої дитини. Генетика впливає на фізичні характеристики, але не впливає на розвиток особистості.

«“Гена злочинності” або “гена наркоманії“ не існує!» ‒ наголосила фахівчиня.

Тут варто розглядати не генетику, а соціальну історію дитини, слід говорити про виховні впливи, які здійснювалися на дитину, про ставлення до цієї дитини. Саме оточення, в якому дитина зростає, та інші соціальні умови мають визначальне значення та вплив на розвиток дитини.

Часто чуємо такі кліше щодо дітей з інтернатних закладів, що вони жорстокі, схильні до крадіжок, мають проблемну поведінку. Втім ніхто не замислюється про те, що можливо цей малюк з самого дитинства був обділений любов’ю, його не навчили приймати емоції, потім він потрапив до соціального закладу, де теж є брак уваги, турботи й тепла. Отже, соціальна історія й оточення формують у дитини модель поведінки. Саме оточення впливає на характер дитини. В такому випадку гени будуть знівельовані.

Багато з кандидатів згадують про погану спадковість саме, коли дитина переходить в кризовий період розвитку – підлітковий вік. Варто зауважити, що прояви проблемної поведінки у підлітків – це природно для такого віку. На жаль, бувають випадки коли батьки здаються під час підліткової кризи та скасовують усиновлення.

Звісно, на шляху до усиновлення виникає багато запитань, адже ми не можемо нічого передбачити, до речі, так само як і з біологічними дітьми. Тому важливо створювати сприятливе оточення для усиновлених дітей, в якому вони будуть оточені любов’ю та підтримкою.

МІФ IV

«При зустрічі з дитиною має серце тьохнути й відбутися якась «хімія»»

Очікувати, що ви одразу відчуєте якусь «хімію» не варто, щоб потім не розчаровуватися. Все це відбувається поступово в процесі побудови ваших стосунків. Не варто чекати на цю «хімію», а важливо самим створювати її у стосунках. Потрібно показувати дитині свої щирі наміри щодо прийняття її до родини, дарувати їй свою увагу та турботу.

«Головне не те, як буде називати вас дитина. Головне – як буде відбуватися «хімія» між вами», – говорить Галина Мазур.

Будь-які стосунки – це кропітка робота, яка вимагає багато зусиль. Любов не завжди народжується миттєво, тому важливо дати собі та дитині час для адаптації та взаєморозуміння.

МІФ V

«Я не зможу полюбити «чужу» дитину»

Прив’язаність до дитини не завжди приходить миттєво. Стосунки між батьками та усиновленою дитиною розвиваються і посилюються поступово. Після прийняття дитини в родину настає етап адаптації дитини, який потребує часу, терпіння та зусиль.

«Любов – це взаємний процес, коли ви прив’язуєтеся до дитини, а дитина прив’язується до вас. Прив’язаність – це таємна опора, що зближує нас один з одним», – говорить Галина Мазур.

Головне, щоб ваше серце було відкрите для прийняття цієї дитини.

МІФ VI

«Варто зберігати таємницю усиновлення, а якщо ж і розкривати її, то лише тоді, коли дитина буде дорослою і все зрозуміє»

Психологи радять розкривати таємницю усиновлення, коли дитина досягла шкільного віку. Підходити до цього потрібно індивідуально й залежно від віку. Наприклад, розповісти дитині про це у формі історії, гри чи казки, таким чином, щоб не травмувати її.

Розкривати таємницю не обов’язково, батьки самі вирішують, чи розповідати дитині. Проте завжди потрібно пам’ятати, що дитина може дізнатися про усиновлення від сусідів чи родичів, та бути готовими до розмови. Тому цей вислів і має формулювання «таємниця». Дитину необхідно просто любити й поважати, як власну, щоб у неї не виникало запитань про свій статус.

Як пройшов онлайн-тренінг «Розвінчуємо поширені міфи про усиновлення» дивіться за посиланням.