ПИТАННЯ ПСИХОЛОГА: Мій десятирічний син краде

Психологи Гуманітарного штабу Ріната Ахметова продовжують відповідати на онлайн-запитання від жителів Донбасу й переселенців. Найцікавіші й популярні з них публікуються на нашому сайті.

Запитання: Доброго дня. Мій десятирічний син краде. Ніколи б не подумала, що така проблема може торкнутися нашої сім’ї. Спочатку він тягав гроші з моєї сумочки. Ні вмовляння, ні покарання не допомагали. А зовсім нещодавно в нас із чоловіком пропала велика сума грошей. Коли сина «притиснули», він у всьому зізнався. Сказав, що водив однокласників у піцерію, пригощав… Найстрашніше, що він не кається. Поводиться, мов нічого не сталося. Боюся, що все це погано закінчиться. Може, це хвороба? Що мені робити?

Відповідь Марини Сорокіної, координатора Психологічної служби Гуманітарного штабу Ріната Ахметова: Дитяче злодійство зустрічається не так уже й рідко, як може здаватися. Хворобою можна назвати не контрольоване систематичне злодійство без матеріальної вигоди для себе. Назва цієї хвороби – клептоманія. Трапляється це захворювання досить рідко. Здебільшого, крадіжка – це реакція дитини на травматичні обставини життя. Діти, які крадуть, – це діти, які страждають.

Першою причиною дитячого злодійства є порушення функції самоконтролю. Якщо в родині авторитарний стиль виховання, батьки вимагають непохитного послуху, жорстко контролюють дитину, порушується формування функції вольового самопримушення в дитини. Іншими словами, дитина не може контролювати власні імпульси. Другою причиною є складнощі у взаєминах із батьками. У дитини може бути відчуття, що батьки приділяють їй уваги менше, ніж іншим дітям, або зовсім не люблять її. Крадіжка може бути несвідомою спробою дитини відновити зв’язок із батьками. Також це спосіб привернути увагу. І чим більш бурхливо батьки реагують на факт крадіжки, тим більше дитина переконується у правильно обраному способі отримання уваги. Третя причина – злодійство як спосіб самоствердження. Спроба завоювати авторитет однокласників, «купити» їхню увагу та визнання.

Що ж робити в ситуації, що склалася?! Ні крики, ні покарання не призведуть до бажаного результату. Запасіться терпінням, зберігайте доброзичливе ставлення до дитини. Постарайтеся розібратися в ситуації. Проведіть «ревізію» внутрішньосімейних стосунків. Приділяйте дитині більше уваги. Чи знаєте ви, чим ваш син цікавиться, про що мріє, з ким дружить? Як часто кажете, що любите його? Як давно ви всією сім’єю їздили за місто? Чи обговорюєте ви перед сном події дня, що минає? Якщо ні, почніть це робити прямо сьогодні! Постарайтеся забезпечити максимальний емоційний комфорт вашому синові.

Важливо прояснити, якими є стосунки вашого сина з однокласниками. Якщо з’ясується, що у нього зовсім немає друзів, запросіть кількох хлопців додому, влаштуйте їм чаювання. Можна організувати похід за місто. Дитина відчує вашу підтримку й отримає шанс у неформальній атмосфері встановити тісніший контакт з однолітками. Найголовніше, дайте синові зрозуміти, що ви його любите і приймаєте.

***

Поставити онлайн-запитання психологу можна тут.