Про Український кіноплакат 1920-х років
Над проектом видання альбому «Український кіноплакат 1920-х років. ВУФКУ» Національний центр Олександра Доженка працює вже понад рік. Його випуск присвячено 90-літтю заснування в 1922 році першої української кіномонополії ВУФКУ (Всеукраїнське фотокіноуправління), під маркою якого вийшли такі шедери світового кіно як «Арсенал», «Земля», «Людина з кіноапаратом», «Два дні», «Нічний візник» та ін. ВУФКУ займлося не лише кіновиробництвом, кіновидавництвом і кіноосвітою, але також промоцією власного кінопродукту, зокрема замовляло українським художникам створення кіноплакатів до українських та закордонних фільмів, що перебували на той час в українському прокаті. Таким чином в Україні з’явилась плеяда художників-плакатистів, яких, на жаль, досі не знають ні в Україні, ні в світі.
Альбом покликаний виправити цю ситуацію: відкрити світові імена художників Ібрагима Літинського, Михайла Длугача, Мирона Чеповського, роботи яких свого часу були відмічені нагородами на престижних міжнародних виставках. Інспіровані конструктивістькою естетикою, вони пішли далі, розвиваючи кожен свій особистий стиль, використовуючи засадничі принципи монтажу. Завдання видання - також виокремлення українського кіноплакату з загальнорадянського масиву через аналіз його художніх і стилістичних особливостей. На сьогодні нам вдалося відшукати десятки унікальних і досі невідомих українських кіноплакатів в українських, російських, британських, французьких колекціях та збірках приватних колекціонерів.
Загалом вже знайдено понад сто плакатів, більшість з яких ніколи не видавалася в спеціалізованих виданнях.Фотоальбом вийде в широкий продаж накладом 1000 примірників українською та англійською мовами в супроводі досліджень відомих мистецтвознавців Любомира Госейка та Дмитра Горбачова. Планується також подальше французьке видання альбому для франкомовних читачів.
Отримання гранту програми І3 проекту «Культурне надбання» уможливило нам придбання частини кіноплакатів закордоном, а також надало можливість забезпечити високу якість поліграфії альбому. Досвід підготовки проекту для отримання гранту був для нас як для державної інституції важливим і цінним: нечасто держустанови використовують можливості додаткового фінансування власних проектів. Існує певна «бюджетна» інерція, коли держінституції воліють нарікати на недофінансування, замість пошуку альтернативних джерел додаткових коштів. Важливі в культурному плані проекти не мають повністю залежати від бюрократичного апарату – вони мають бути реалізовані попри всі перешкоди, що існують в українських реаліях.
