Про фестиваль "Німі ночі" зі слів організаторів фестивалю
Днями в Одесі закінчився фестиваль німого кіно «Німі ночі». Три дні кіномани насолоджувалися переглядом «мовчазних» фільмів, тих, що були заборонені і забуті в радянські роки. Фільми транслювалися на екрані просто неба на яхтовому причалі одеського морського вокзалу, що біля церкви Св. Миколая… Як виникла ідея фестивалю, хто є його потенційною аудиторією і що нового було в цьому році – про це розповідає Катерина Мальцева, одна з організаторів фестивалю.
Початковою ідеєю було повернути в український культурний простір художній спадок 20-х років. Адже це один з найцікавіших періодів в історії українського кінематографу. Згодом, у тридцятих, контроль над галуззю повністю перебрала Москва, і динаміку розвитку було втрачено. Втім, за вісім років відносно незалежного існування Всеукраїнське фотокіноуправління створило цілий масив стрічок, який можна опрацьовувати довгі роки. На жаль, багато фільмів у СРСР опинилися під забороною або були безжально понівечені цензорами. Біда навіть не в тому, що цензурні утиски стали особистою трагедією для самих режисерів. Усе набагато гірше: із культурного обігу було штучно вилучено значущі твори, які могли мати колосальний вплив на подальший розвиток українського кіно! Натомість ці фільми просто лежали на полицях. Тому, приміром, «Шкурник» Шпиковського (стрічка могла породити цілий жанр абсурдистської української комедії) виглядає для сучасного глядача свіжим і незвичним.
Від початку ми планували показувати ці фільми із сучасною озвучкою, як окремі поштучні імпрези. Але згодом виявилось, що обсяг матеріалу настільки великий, що «проситься» на цілий фестиваль. Так у 2010 році зʼявилися перші «Німі ночі».
Наша аудиторія складається з двох великих груп. По-перше, на «Німі Ночі» ходять люди, які просто розуміють і люблять мистецтво. По-друге, аудиторія «Німих ночей» – це кінопрофесіонали, а надто початківці й студенти кінематографічних спеціальностей. Річ у тім, що в стрічках «німої ери» ми бачимо зародження сучасної кіномови у її первісному вигляді. Режисерська подача та монтажні хитрощі лише зʼявляються на світ, і тому постають перед допитливим глядачем у чистому вигляді, як «сферична кіномова у вакуумі».
Цьогорічний фестиваль став найбільш успішним за всі роки свого існування. Це нормально – ми вдосконалюємося і ставимо собі на наступний рік щоразу вищу планку. Найцікавішим фільмом цього літа став, безумовно, «Хліб» Миколи Шпиковського, озвучений блискучою білоруською командою Port Mone. Колись заборонену, стрічку було відновлено лише цього року на замовлення Держкіно, і показ в Одесі став світовою репремʼєрою. Другий рік поспіль – це вже тенденція – ми бачимо, що найцікавіші для глядачів саме такі фільми – відновлені та повернені після десятиліть забуття.
