«Після пережитого ми почали більше цінувати життя»: родина з Харкова довірила свою історію Музею «Голоси Мирних» Фонду Ріната Ахметова

Щасливе життя родини Прокопенків в мирному Харкові в одну мить перекинулося з ніг на голову. Спочатку не вірили, що війна надовго. Але ситуація у місті ставала дедалі складнішою та небезпечнішою, тож сім’я вирішила поїхати, щоб врятувати дітей. Свою історію Віта Прокопенко та її діти довірили Музею «Голоси Мирних» Фонду Ріната Ахметова під час відпочинку за програмою «Рінат Ахметов — Дітям. Мирне літо дітям України». У літньому таборі мама, донька та син пройшли психологічну реабілітацію за допомогою фахівців Фонду.

«У нас було веселе життя, все за розкладом. Діти тренувалися, ходили на гуртки, вчилися. Ми працювали, була робота, багато роботи...», — згадує жінка. 

24 лютого о 4:20 родина прокинулася від вибухів. Зрозуміли, що почалася війна — та, якою лякали. Через постійні вибухи у місті було важко зосередитись і зрозуміти, що робити далі. Батьки та діти намагалися облаштувати будинок: переставити меблі, зачинити вікна, убезпечити простір, а також запастися їжею. 

«У перший день ми пішли до магазину, щоб хоч щось купити. Ззаду артобстріли, але ми йдемо, адже хочемо поїсти. Тоді продуктів вже було небагато. Хліба взагалі не було, якщо й з'являвся — його купували по 100 грн», — згадує син Віти, Ілля. 

Вони стояли у чергах під снігом, навіть не розуміючи, коли оголошують повітряну тривогу: завод, який включав сирени для їхнього району, розбомбили у перші дні повномасштабної війни. Потім поверталися — або до будинку, або до підвалу, де можна було сховатися від обстрілів.

«Зателефонувала сестра чоловіка і спитала: „Я виїжджатиму, ви зі мною?“ І ми поїхали. На той момент вже більше доби не було світла, в хаті стало холодно і цієї ночі вже почали літати винищувачі. Це було останньою краплею», — згадує Віта.

Ілля зізнається, що потайки взяв до евакуації свої дипломи за спортивні досягнення, адже вони мають для хлопця велике значення. Віта зібрала речі та документи. Їхали вчотирьох на задньому сидінні: двоє дорослих та двоє дітей. До Волині, де на них чекав прихисток, діставалися п’ять днів. Зупинялися на парковках, спали в машині. Зараз вони перебувають у безпеці. 

«Я почав більше цінувати життя. Але в принципі залишився таким же веселим, як і був», — каже Ілля про те, як на нього вплинула війна. Дивіться та слухайте історію родини за посиланням bit.ly/3VW7uFr

Свою історію сім'я Прокопенко довірила Музею «Голоси Мирних» Фонду Ріната Ахметова. Це наймасштабніший у світі архів історій мирних мешканців України, які постраждали від війни. Архів Музею налічує вже понад 40 000 історій.

Кожна історія важлива. Розкажіть свою! Поділитися історією можна так:

— напишіть вашу історію на власній Facebook-сторінці з хештегами #Голоси_Мирних #розкажіть_свою_історію та запросіть друзів долучитися;
— скористайтеся чат-ботом t.me/civilvoicesmuseum_bot у Telegram;
— відвідайте портал Музею https://civilvoicesmuseum.org/ та натисніть «Розповісти історію» праворуч зверху;
— зателефонуйте на безкоштовну гарячу лінію 0 (800) 509 001