Перша зустріч із дитинкою віч-на-віч. Блог прийомної мами Наталії Моляр

ДБСТ Наталії та Андрія Молярів вже три роки є найактивнішими учасниками тренінгів і семінарів Фонду Ріната Ахметова. До того ж стаж мами Наталі перевищує 10 років.

З нагоди 10-річчя порталу «Рінат Ахметов – Дітям. Сирітству – ні!» Наталія веде блог про найболючіші теми прийомних дітей, який ми плануємо публікувати щотижня. Перший блог Наталії – «Робота 24/7, або як полюбити чужу дитинку (https://sirotstvy.net/ua/news/10-rokiv-portalu-robota-24-7-abo-yak-polyubiti-chuzhu-ditinku/) вже набрав багато лайків та перепостів. Отже, продовжуємо спілкування та обговорення дитячих тем.

«Другий пост я вирішила присвятити першій очній зустрічі з дитиною. Адже одна справа – фото в Інтернеті, інша – зустріч у реальності. Прийомні батьки часто розпитують: як приготуватися до зустрічі з дитиною? Як себе вести? Як сподобатися та не налякати? Це дуже болючі питання. Скажу про свій досвід. Жоден із моїх планів, уявлень, підготовок моменту першої зустрічі, як це буде, не спрацював. Ніколи не буде так, як ти хотів би. Із цим, мабуть, одразу треба змиритися.

Дітки дуже різні. Деякі такі залякані, що навіть не дають взяти себе за руку, не дозволяють близько підійти. Наприклад, наш п’ятирічний хлопчик – справжній кактусик. Багато часу просто тікав від нас в іншу кімнату, в інший куточок, сідав подалі від нас. Пам’ятаю, коли ми сіли з ним читати казку, я наблизилися до нього трошки ближче, а він підняв на мене очі та каже: «Мам, а ти завжди тепер мені будеш казки читати?» «Ну так, – відповідаю, – будемо читати казки». І тут я відчула, що цей кактусик трохи послабив свої колючки. Наразі за 7 років це вже не кактусик, а якась справжня фіалочка! У школі його звуть Сонечком, тому що у нього з лиця не сходить посмішка.

А деякі, як зараз наша нова дівчинка , навпаки, постійно потребують обійм, уваги, просто відверто ходять слід у слід за мною, не залишають ані на мить. Тому я перестала налаштовувати себе на особливу зустріч, аби не мати зайвих очікувань. Найкращий варіант – коли серце само підказує, як ліпше все зробити. Віддайся ситуації – і серце підкаже, як далі бути і що робити. Планувати точно нічого не потрібно.

Пам’ятаю, як ми з нашими першими дівчатками знайомилися, а вони були підстрижені «під хлопчика», волосся в них взагалі майже не було. Ми навіть не одразу зрозуміли, що це дівчатка. А коли тільки сіли, Настя почала заплітати мені коси, робити зачіску, хвалити моє волосся. Ми домовилися, що будемо відрощувати їм обом коси, аби вони були довгі, пишні та гарні. Наприкінці зустрічі вони одразу нас спитали: «Ви коли нас заберете?» Вже тоді ми зрозуміли, що дороги назад нема, відмовитися від них ми вже не зможемо. Зараз у нашої Настуні волосся нижче поясу, вона дуже ним піклується, хвилюється про кожну волосинку!» Черговий блог Наталії Моляр чекайте наступного тижня.