Передбачена донечка. Історія одного усиновлення

Очевидно, людство ніколи не розгадає, чи прописаний нам під час народження життєвий шлях, або вибір людини і її дії (або бездіяльність) все вирішують. Але все не випадково…

Мирослава і Єгор разом вже багато років. Протягом усього цього часу вони мріяли про своє продовження – народження дитинки. Але не вдавалося… Постійні обстеження, лікарі, препарати – це заганяло в депресію.

Коли ти так довго чогось хочеш і не можеш отримати, готовий на що завгодно. Мирослава визнає, що з відчаю вчинила тоді не по-християнськи: пішла до ворожки, щоб та відповіла на питання, чи будуть у подружжя діти. Вийшла від неї трохи розчарованою, тому що не вірила сказаному. Ворожка запевняла, що Мирослава вагітна, адже вона чітко бачила в неї образ блакитноокої білявої кучерявої дівчинки. Ні, вагітною жінка не була, тому іронічно сприйняла сказане й забула про цю історію.

Пара не втрачала надії на народження дитини, збирали гроші на ЕКО. Більш ніж 110 тисяч гривень коштує ця процедура. Сума величезна. Тому взяли кредит, позичили в родичів – і вже точно знали, що ЕКО все-таки зроблять.

Якось увечері Мирослава зайшла у Facebook і побачила, як її знайома на своїй сторінці поділилася публікацією порталу «Сирітству – ні!» Про маленьку дівчинку, яка потребувала любові й турботи сім’ї. Ніби блискавка пройшлася тілом жінки! «Єгоре, глянь! Вона – твоя копія!» – звернулася до чоловіка. Він теж помітив цю схожість. Відразу ж показали фото дівчинки Мирославиній мамі, і вона також погодилася, що була дуже схожа на Єгора.

«Може, удочерити її?» – запитала. Коханий не заперечував. Це вперше вони говорили про усиновлення. Мирослава і Єгор не мали статусу кандидатів в усиновителі, більш того – навіть не знали, що для цього потрібно. Жінка відразу ж попросила проконсультувати її фахівців програми «Сирітству – ні!» Фонду Ріната Ахметова щодо того, як відбувається процес усиновлення, що для цього потрібно. Вона не раз чула про те, що не можна прикипати душею до дитини, поки не маєш документів, але нічого не могла із собою вдіяти.

За один день вони зібрали всі документи, крім довідки про наявність чи відсутність судимості. Допомогло те, що медичні аналізи мали, на це не довелося витрачати час. Довідка, видана територіальним центром із надання сервісних послуг МВС, була вже через три дні. Районна служба в справах дітей пішла їм назустріч – і вже за два робочі дні отримали статус кандидатів в усиновителі.

Мирослава телефонувала в обласну службу в справах дітей навіть після того, як домовилася з фахівцем про зустріч. Жінка так боялася, що дитину заберуть. Під час чергової розмови їй сказали: «Вибачте, але до неї вже їдуть кандидати». Мирослава ледь не втратила свідомість: «Як? Ми ж уже домовилися! Ми квитки взяли! Без чоловіка я хоч завтра приїду!» Потім з’ясувалося, що саме їх і мала на увазі фахівець, коли говорила про тих, хто їде на знайомство з дитиною.

Манюні був рік і півтора місяця. Вона важила 7 кілограмів, не ходила, не тримала рівно голову, не могла схопити за палець. Серед великої кількості діагнозів – розумова відсталість, рахіт. Мирославу це не лякало, адже вона знала, що, по-перше, діагнози можуть не підтвердитися (власне, як і сталося), по-друге, була впевнена, що турбота й любов сім’ї швидко прискорять розвиток дівчинки. Під час першої зустрічі з Танюшею в очах Єгора жінка побачила страх, але вона пояснила чоловікові, що це все можна виправити.

Два тижні подружжя було разом із майбутньою донькою. Тільки на час сну її забирали. Вчили маленьку ходити, тримати голівку. Щодня Єгор дивувався чомусь новому, тому що дитина дуже швидко прогресувала. Звичайно, вони встановили контакт і подали документи до суду. Як їм пояснили, система автоматично вибирає суддю. Суддя, яку система вибрала для розгляду їхньої справи, пішла на місяць у відпустку, і засідання призначили аж через два місяці.

Пара повернулася додому. Мирослава не могла спати, тому що Таня щоночі їй снилася. А тут ще й, телефонуючи в будинок дитини, щоб поцікавитися, як там донечка, чула від персоналу закладу, що істерики в дитини почастішали: вона вимагає маму. Жінка взяла із собою маму на допомогу (Мирослава готувалася до ЕКО, і їй не можна було піднімати важкого) і поїхала до дочки.

Ми вже не будемо описувати детально, з якими побутовими труднощами стикалися майбутні тато й мама, щоб весь цей час до усиновлення бути поруч зі своєю крихіткою, всяке було: і щодня по три години на дорогу доводилося витрачати, і в хостелах жити, і переплачувати вдвічі дорожче за квартиру. Мирослава каже, що не кожен фінансово може дозволити собі усиновити дитину з іншого міста. У них пішла чимала сума на проживання й переїзди.

«Я дуже вдячна персоналу інтернатного закладу! – каже Мирослава. – Це Люди з великої літери. Ми й зараз телефонуємо декому з них. Вони нам так допомагали. Завідувачка – супер! Я бачила, як їй тільки доводиться принижуватися перед спонсорами, щоб забезпечити цих дітей усім необхідним. І саме працівник закладу пояснював нам, як треба діяти далі, щоб усиновити Таню. Не служба в справах дітей, а саме працівник закладу. А персонал там – взагалі золоті люди!»

На судовому засіданні представник будинку дитини попросила швидше приймати позитивне рішення про усиновлення, тому що їм із Танею було вже дуже важко: дитина поводилася добре тільки тоді, коли поруч була майбутня мама. Наприкінці лютого суд виніс рішення про усиновлення!

Ще тиждень Мирославі довелося жити з дитиною в хостелі, поки вирішували «паперові» нюанси після усиновлення. І тут на допомогу прийшли працівники будинку дитини, які погодилися готувати їжу для Тані.

Зараз усі вони вже вдома. Донечка ходить, набрала за три місяці три кілограми. Майже всі діагнози знято. Найближчим часом підуть перевірятися до лікаря-офтальмолога, адже Танюші поставили діагноз, за якого людина погано бачить. За словами Мирослави, навіть чоловік став зовсім іншим: уважнішим, дбайливішим. Дочка аж труситься за татом! Коли він приходить із роботи, біжить до нього на руки так швидко, як тільки може.

А знаєте, чому ще вражає ця історія? Коли Мирослава побачила дату народження Тані, вона згадала, що саме того дня була у ворожки й саме того дня та сказала їй про дівчинку з блакитними очима, білявим кучерявим волоссям. Так, це точний опис зовнішності їхнього малятка.

Мирославі зробили ЕКО. Його результат не був позитивним. Звичайно, це дуже засмутило жінку, але сльози їй уже витирала дочка…

ДЖЕРЕЛО